Твір на тему " Моя зустріч із новелою Intermezzo" Будь ласка до ть вже завтра треба ів

Відповідь:Я завжди з великим задоволенням читаю твори М. Коцюбинського. Це письменник незвичайний. Письменник-патріот, вдумливий і тонкий дослідник, істинно неперевершений майстер художнього слова, творець соціально-психологічної новели. Одна із найбільш відомих його новел — "Intermezzo". Це твір не для розваги. І зрозуміти його, не прочитавши вдумливо й уважно, глибоко не осмисливши кожну частину, неможливо. Але зрозумівши, відразу відчуваєш велику насолоду і натхнення, які дає цей твір.

Заголовок новели походить від назви музичного твору довільної будови, що виконується оркестром між окремими частинами опери. Я зрозуміла, що Коцюбинський переосмислив цей термін і вклав у нього інший зміст. Інтермецо у Коцюбинського — це перерва, перепочинок, це час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Це твір — про участь інтелігента-демократа, митця за покликанням у визвольній боротьбі народу, що тривала у часи жорстокої реакції царату.

Новела написана Коцюбинським 1908 року. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми були переповнені вчорашніми шукачами правди, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи та самосуди: стріляли, вішали, били. Саме цього часу політичної реакції М. Коцюбинський створює "Intermezzo". Це закономірне явище в творчості великого художника слова. Вона є наслідком його роздумів над питаннями про призначення літератури, про моральне обличчя митця, є яскравою, глибокою відповіддю тим, хто прагнув звести літературу до панської забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили.

Ліричний герой новели втілює ідейні і моральні якості всіх кращих митців своєї епохи. Внутрішній світ героя безмежно глибокий і значний. Кровний зв'язок із народом, глибоке відчуття людського горя, полум'яна любов до Батьківщини, тонке розуміння краси природи сть і реалістичне відображення життя, прагнення до визволення трудящих — такі характерні риси ліричного героя твору.

Ліричну новелу "Intermezzo" називають поемою душі. Зміст її — це своєрідний поетичний відбиток внутрішнього стану митця. Для ліричного героя твору мандрівка на природу — відпочинок, можливість оновити фізичні і моральні сили. У нього, чуйного й вразливого митця, ослабли струни душі від жахів навколишнього світу (столипінська реакція, горе народу). Він хоче забути про людські страждання хоч на мить, але "залізна рука города" тягнеться за ним, обличчя людей проступають у темряві крізь стіни і лишають у його душі "сліди своїх підошв". Герой твору йде на поле, але й там, дивлячись на вівчарок Оверка і Трепова, не може відігнати спогадів про повішених, людські ланцюги й омріяну волю. Гладить руками "соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі", милується волошками, небом, хмарками, п'є теплий, цілющий напій сонця. Це додає йому сил, відчуття себе як невід'ємної частки могутньої природи.

Кульмінацією твору є зустріч ліричного героя з селянином. Ослаблені струни його душі знов натягуються, і він відчуває себе готовим до життя і боротьби. Отже, переживши тяжку душевну кризу, герой здатен повернутися до активного життя. І яскравим доказом цьому може бути зустріч з людським горем. Воші зустрілися, стояли мовчки і хвилину дивились одне на одного. Ліричний герой ніби перевіряє свою готовність повернутися до людей. Йому самому ніби не віриться, що він може знову сприймати людське горе. Він знову повертається до того, чим жив раніше: душа співає, струни натягнуті. Гармонії досягнуто. Отже, це була не втеча, а лише інтермецо — тимчасовий перепочинок, потрібний для заспокоєння, який і здобув герой, спілкуючись із природою.

Кононівські поля, що на Полтавщині, стали тією ланкою у ланцюгу житія, яку Коцюбинський влучно назвав "інтермецо". Саме вони дають герою твору заспокоєння. Бо лише у природі існує гармонія, якої постійно шукає людина, і без цієї гармонії в душі неможливе нормальне людське існування. Нервових розладів, депресії, стресу можна позбутися. Для цього потрібно йти до природи.

Такий зміст новели Коцюбинського "Intermezzo". Природа — це, може, остання ланка для тих, хто втратив душевну рівновагу, віру у власні сили, віру в життя. Я щиро завдячую письменнику за його прекрасний, життєстверджувальний твір, який навчив мене долати життєві труднощі, не впадати у розпач за будь-яких складних життєвих обставин, любити людей і життя, вклонятися сонцю і шаленим вітрам — жити і боротися.

Пояснення:

Досить часто батьки, щоб виховати нас порядними, добрими та чемними, ставлять нам у приклад власну поведінку у дитинстві або поведінку інших. немає сумніву, що роблять це вони з найкращих міркувань, але іноді не замислюються, що, виховавши «янгола», вони отримають дитину, яка не зможе захистити себе у складних життєвих ситуаціях.щоб довести, що подібний спосіб виховання може до негативних наслідків і змусити замислитися читачів над відношенням батьків та дітей, а. дімаров написав повість «блакитна дитина», в якій розповів усю правду про свої дитячі роки і показав, що він не був «блакитною дитиною», а ріс звичайним хлопчиком. але чому у письменника виникло рішення написати таку повість? за словами автора, твір з’явився як відповідь власній дружині. вона, приводячи у приклад зразкову поведінку самого дімарова, намагалася таким чином виховати їхнього сина.назва повісті «блакитна дитина» є іронічною, але час, в який відбувалися події, зображені в творі, припав на досить складний період життя нашого народу від кінця 20-років минулого століття до початку великої вітчизняної війни у 1941 році. зображуючи це життя очима головного героя, письменник відтворює ту важку для українців добу. через призму дитячого сприйняття толика проходять картини його дитинства: важка праця матері, напівголодне існування родини, убога хата. але все це не здавалося толикові чимось надприроднім і він вважав, що так живуть і інші люди. трагізм того часу стає зрозумілим тільки нам, представникам зовсім іншого і більш щасливого покоління. а. дімарову вдалося дуже добре скласти з окремих деталей цілісну картину злиденного життя родини сільської вчительки.але в повісті зображено не тільки горе, а й дитячі радощі. головний її герой був з когорти відчайдушних шибеників. він фантазер і пустун: то почне стріляти з рогатки в брата, то жабенят набере до рота. і таких пригод з ним траплялося безліч. а інколи толик бував нестерпним розбишакою і ледарем. і хто знає, яким би він виріс, якби не книги, які хлопчик дуже любив читати. саме книги загартували дух і тіло героя, особливо вже в юності, коли той проходив у армії школу молодого бійця. завдяки книгам та розумінню найціннішого у житті толику вдалося вистояти в часи війни і разом з усією країною перемогти фашизм. отже, головний герой біографічної повісті а. дімарова «блакитна дитина» став гідною людиною, бо основи його виховання базувалися в родині толика на повазі до старших, на любові до праці, на совісті, людяності і здатності співпереживати.