Киял мен шындык эссе отинем комек тесип жибериниздерши отинем

менської духовної школи. У 1902 р., навчаючись у Полтавсь­кій семінарії, юнак взяв активну участь у бунті, водночас Полтавщину збурунили селянські заворушення, в яких семі­нарист теж взяв участь і зазнав переслідувань та ареш­ту, а потім сам залишив навчальний заклад. Почалася нова сторінка життя — з поліційним наглядом, обшуками, арештами. Довелося тікати на Кубань, де юнак працює спочатку вчителем, а невдовзі й директором училища в с. Успенському під Армавіром.

1905 р. він публікує свої поезії у збірнику початківців «Перша ластівка» та інших виданнях, вперше перекладає рідною мовою «Траурний марш» В. Архангельського («Вьі жертвою пали в борьбе роковой…») і друкує його в петер­бурзькому журналі «Вільна Україна».

Незабаром у Києві побачила світ перша й фактично єдина досі друкована збірка поезій П. Капельгородського «Відгуки життя» (1907), до якої ввійшло близько шістде­сяти оригінальних віршів, а також кілька перекладів та переспівів з М. Лєрмонтова, П. Беранже, С. Надсона, То- маса Гуда й М. Горького. В ті «олов’яномерзотні часи» поет сам прагнув «побачить день ясний крізь темну пітьму ночі». Хоча збірка й була прихильно зустрінута критиками, все ж вона не дала поетові великої радості, бо після «пиль­ної опіки» ліберальних редакторів та цензури з неї зали­шилися лише «уривки».

16 квітня 1909 р. П. Капельгородського арештували й кинули до Армавірської в’язниці. Та поет не занепав ду­хом, про що свідчить цикл віршів «Із-за грат і мурів». Пе­редані на волю, вони друкувалися в «Літературно-науково­му віснику». В тюрмі були написані й оповідання «Чия провина?» та автобіографічна повість-хроніка «Записки се­мінариста», де талановито відтворено затхлий режим і гні­тючу для здібної людини атмосферу, що панували в Ромен- ській бурсі та Полтавській духовній семінарії (ЛНВ. 1910. № 6, 7, 8).

26 вересня 1909 р. виїзна сесія Новочеркаської судової палати в Армавірі звинуватила П. Капельгородського в то­му, що він «протягом 1906—1908 рр. публічно виголошував промови злочинного характеру, в яких закликав до зброй­ного повстання з метою повалення існуючого державного ладу, встановлення демократичної республіки, закликав селян силоміць відбирати землю в поміщиків і ображав йо­го величність…». «Речовим доказом» став і вірш «Не стрі­ляй!» Під тиском селянських мас, які щільно оточили судо­ву залу, суд змушений був виправдати поета, але заборо­нив учителювати й «порадив» негайно покинути Кубань.

Объяснение: