Рассказать о Елизавете 2 (кратко)​

Родилась 21 апреля 1926 г. в Лондоне. Старшая дочь короля Георга VI. Получила традиционное королевское образование: частные преподаватели во главе с королевой-матерью обучали принцессу на дому. Елизавета рано проявила интерес к искусству и спорту, особенно к верховой езде.

Годы её отрочества пришлись на Вторую мировую войну. Вопреки слухам принцесса не покидала страну во время войны. Избегая ночных бомбёжек, Елизавета, подобно многим лондонским детям, большую часть войны провела в сельской местности.

К концу войны она получила младшую должность в армии, специальности водителя и механика, изучила армейскую торговлю. 20 ноября 1947 г. вышла замуж за лейтенанта королевского военно-морского флота, греческого принца Филиппа Маунтбеттена.

В 1952 г. от рака лёгких умер Георг VI, и с этого момента бразды правления перешли к его старшей дочери. Коронация состоялась в июне 1953 г.

В период правления Елизаветы II Британия перестала быть империей и предоставила независимость своим колониям. У королевы четверо детей: Чарлз, являющийся наследником, принцесса Анна, принцы Эндрю и Эдвард.

Дом королевы — Букингемский дворец нередко открыт для публики.

Члены королевской фамилии платят налоги, как простые граждане, да и состояние Елизаветы ни для кого не секрет: миллиард долларов. У королевы множество частных интересов, она посещает театры и выставки, путешествует.

О её любви к конному спорту также знает весь мир: Елизавета посещает скачки в качестве владелицы скаковых лошадей.

До сих пор английская королева формально стоит во главе Британского Содружества, в которое входят Соединённое Королевство, Австралия, Канада и ещё 51 страна.

Объяснение:

Объяснение:

Випадок, який трапився нещодавно в нашім дворі, мимоволі нагадав мені сюжет новели видатного американського письменника О. Генрі "Останній листок".

Наш двір оточують старовинні будинки, які збудовані ще задовго до Великої Вітчизняної війни. Двір великий, чимось нагадує сквер — так багато в ньому дерев. Переважають тополі. Деякі з них — ровесники нашого дому. Спеціалісти комунального господарства вирішили, що ці дерева стали загрозою для мешканців будинків, тому що іноді сухе гілля падало. Вирішили спиляти дерева, і на їхніх стовбурах зробили позначки синьою фарбою, щоб працівники не помилились, спилюючи дерева.

Ми дуже хвилювалися, що доведеться розлучитися з зеленими друзями. Особливо хвилювалась самітня восьмидесятирічна сусідка, що жила на верхньому поверсі. Одна з тополь, яку "засудили" на страту, майже торкалася гілками балкона Дарії Петрівни, де вона проводила багато часу, бо спускатися вниз їй було вже важко. Жінка розмовляла з тополею, ділилась з нею гіркими думками, які дедалі частіше навідували стареньку. Ми навіть не уявляли собі, як Дар'я Петрівна дивитиметься в порожнину, коли дерево спилять. Мешканці нашого будинку вирішили відстояти тополю. Не розкриватиму таємницю, як ми це зробили, але тополю вдалося врятувати. Щоправда, гілля трохи прорідили. Дар'я Петрівна раділа: не можна позбавляти людину останніх радощів і сподівань.

Якщо для врятування тополі, а з нею і душевного спокою старої жінки знадобилось зусилля багатьох людей, то в новелі О. Генрі повернути до життя юну художницю Джонсі вдалося одній людині — старому художнику Берману. Зробив він це ціною свого життя.