Епічні пісні в яких розповідається про боротьби руских богатирів з кочовиками-це

Майордоми австралії з дому шпінідів (нащадки піпіна геристальського), ставши правителем об'єднаної франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - карла великого - отримала назву династії каролінгів. син піпіна геристальського карл мартелл ("молот"), що правив з 715 по 741 р., успадкувавши від батька звання майордома австразії, нейстрії та бургундії, почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів аквітанії та провансу, карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів - і знову обклав їх даниною. у 732 р. у битві при пуатьє карл мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку viii ст. іспанію, вторглися в 720 р. у південну галлію, погрожуючи франкській державі. перемога франків при пуатьє припинила подальше просування арабів у європі. військова та політична могутність карла дала йому можливість певний час франкською державою, навіть не зводячи на трон монархів меровінзької династії. за правління каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. суть цього перевороту, що почався ще за меровінгів, полягала: o у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини; o розоренні маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і на кріпаків. до початку viii ст. у франків уже склалися дві ворожі соціальні верстви: o великі землевласники галл о-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках; o певною мірою залежні селяни, що не мали земельної власності й експлуатувалися власниками землі, на якій вони жили. значну частину цих залежних людей становили нащадки гал-ло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. але водночас у франкському суспільстві були ще досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, які частково також користувалися працею залежних селян. іноді поряд з алодом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства. розвиток феодальних відносин у франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. оскільки значна частина вільних селян, які розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. тому була здійснена бенефіціальна реформа карла мартелла.