Написать биографию Ф. Шопена.

Объяснение:

Уже в детские годы Шопен проявил необыкновенные музыкальные Он был окружён особым вниманием и заботой. Подобно Моцарту, он поражал окружающих музыкальной «одержимостью», неиссякаемой фантазией в импровизациях, прирождённым пианизмом. Его восприимчивость и музыкальная впечатлительность проявлялись бурно и необычно. Он мог плакать, слушая музыку, вскакивать ночью, чтобы подобрать на фортепиано запомнившуюся мелодию или аккорд.

В своём январском номере в 1818 году одна из варшавских газет поместила несколько строк о первой музыкальной пьесе, сочинённой композитором, учащимся ещё в начальной школе. «Автор этого „Полонеза“ — писала газета, — ученик, которому ещё не исполнилось 8 лет. Это — настоящий гений музыки, с величайшей лёгкостью и исключительным вкусом исполняющий самые трудные фортепианные пьесы и сочиняющий танцы и вариации, которые вызывают восторг у знатоков и ценителей. Если бы этот вундеркинд родился во Франции или Германии, он привлёк бы к себе большее внимание».

Молодого Шопена учили музыке, возлагая на него большие надежды. Пианист Войцех Живный (1756—1842), чех по происхождению, начал заниматься с 7-летним мальчиком. Занятия были серьёзные, несмотря на то, что Шопен, помимо того, учился в одном из варшавских училищ. Исполнительский талант мальчика развивался настолько быстро, что к двенадцати годам Шопен не уступал лучшим польским пианистам. Живный отказался от занятий с юным виртуозом, заявив, что ничему больше не может научить его.

Юность

Окончив училище и завершив продолжавшиеся пять лет занятия у Живного, Шопен начал свои теоретические занятия у композитора Юзефа Эльснера.

Покровительство князя Антона Радзивилла и князей Четвертинских ввело Шопена в высшее общество, которое было впечатлено обаятельной внешностью и изысканными манерами Шопена. Вот что об этом говорил Ференц Лист: «Общее впечатление его личности было вполне спокойное, гармоничное и, казалось, не требовало дополнений в каких-либо комментариях. Голубые глаза Шопена блистали более умом, чем были подёрнуты задумчивостью; мягкая и тонкая его улыбка никогда не переходила в горькую или язвительную. Тонкость и прозрачность цвета его лица прельщали всех; у него были вьющиеся светлые волосы, нос слегка закруглённый; он был небольшого роста, хрупкого, тонкого сложения. Манеры его были изысканны, разнообразны; голос немного утомлённый, часто глухой. Его манеры были полны такой порядочности, в них была такая печать кровного аристократизма, что его невольно встречали и принимали, как князя… В общество Шопен вносил ту ровность расположения духа лиц, которых не беспокоят заботы, которые не знают слова „скука“, не привязаны ни к каким интересам. Шопен был обыкновенно весел; его колкий ум быстро отыскивал смешное даже и в таких проявлениях, которые не всем бросаются в глаза».

Поездки в Берлин, Дрезден, Прагу, где он побывал на концертах выдающихся музыкантов, усердно посещал оперные театры и картинные галереи его дальнейшему развитию.

Фридерик Шопен народився 22 лютого 1810 року в селі Желязовій Волі під Варшавою у Варшавському герцогстві. Його батько, Ніколя Шопен ( 1771—1844), французький емігрант з 1787 р., служив гувернером і шкільним учителем французької мови; мати — Текля Юстина Крижанівська( 1782—1861) виховувалася в дворянській сім'ї і була економкою графині Людвіки Скарбек. Батьки Шопена одружилися 1806 року і після народження сина сім'я переїхала до Варшави.

Вже дитиною Фридерик проявив яскраві музичні здібності; у віці семи років він почав навчатися гри на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений ним маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від відомого чешського піаніста і віолончеліста Войцеха Живного, що тривали з 1816 до 1822 року. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.

Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст і професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. Протягом 1823—1826 років Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 року юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 року у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 році він виїхав з Польщі до Відня, а згодом оселився у Парижі, де провів значну частину життя.

Кар'єра в Парижі

Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829 року, де дав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави, де 17 березня у Національному Театрі дав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор. 1831-го року Шопен покинув Польщу і оселився в Парижі. Там почав працювати над своїми першими скерцо і баладами, також розпочав перший зошит етюдів. Тоді Шопен захворів на туберкульоз, який буде в подальшому турбувати його все життя.

Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 року Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Белліні і художник Ежен Делакруа. Його друзями були також композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча Шопен іноді критикував їхню музику, він присвятив їм деякі свої композиції.

Шопен і Жорж Санд

Фридерик Шопен, світлина 1847 р.

У 1836 році Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Перебуваючи у Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їхні заручини були незабаром розірвані. Восени того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка мала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. Їхній союз тривав вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці у Ноані.

Фридерик Шопен, світлина 1849 р.

Зимою 1838—1839 років, яку він прожив з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови), здоров'я композитора значно погіршилося. Поєднання поганої погоди з безладом у домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже уражені туберкульозом легені. У 1847 році стосунки Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися через втручання музиканта у її стосунки з дітьми від першого шлюбу. Ця обставина разом з прогресуючою хворобою сповнила Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив у Парижі 16 лютого 1848 року. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Філіпа. Друзі композитора відвезли його до Великої Британії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав кілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848 року.

Смерть і поховання

Собор Святого Хреста, де покоїться серце композитора

Через тиждень він повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен був вимушений прийняти щедру до від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не обділили його увагою і французькі друзі. Шопен помер від серцево-легеневої недостатності, яку спричинив туберкульоз, у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 року. Згідно з його бажанням, на відспівуванні у церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.

Шопена поховали на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена, за його заповітом, перевезли на Батьківщину — воно покоїться в костелі Святого Хреста у Варшаві.

Объяснение:

1.как пианист

2. потому что его жизнь тоже была полна борьбы с судьбой: он начал терять слух(первые ее признаки проявились в 26 лет), у него был трудный характер, из-за чего

ему было не общаться с людьми, его любимая девушка вышла замуж за другого.

3. 6 симфония "Пасторальная", 2 части сонат

4. особенность 9 симфонии в том, что в ее финале звучит хор. так до Бетховена ещё никто не поступал

5. эту тему называют мотив судьбы, а сам Бетховен звал ее: "Так судьба стучится в дверь".

6. использует лейтмотив, который красной нитью проходит через все части

7. во 2 части 5 симфонии 2 темы. 1 в ля бемоль мажоре. 2 начинается тоже в ля бемоль мажоре, но почти сразу модулирует в до мажор- тональность финала симфонии (что символизирует появление мыслей о победе у нашего героя). дальше обе темы поочередно варьируются