Көмектесесіздерме өтінем​

хтось одного разу сказав, що існують два виду письменників: одні вмирають за життя, інші живуть після смерті. твори михайла опанасовича булгакова стали сьогодні класикою російської літератури. доля письменника – це зосереджене і завзяте служіння мистецтву, звернене не тільки до сучасників, а й до незрівнянно більш великої аудиторії, до прийдешніх поколінь. м. а. булгаков помер в 1940 році, не дочекавшись публікації та постановки на сцені більшості своїх творів, але, незважаючи на це, його романи, повісті, п'єси продовжують жити в наших серцях. у творах булгакова тісно сплетені фантастика з реальністю, трагічне з комічним, цікавий вигадка з історичною достовірністю. важко з безлічі його творів вибрати улюблене. але я для себе булгакова відкрила, прочитавши вперше «записки лікаря». відомо, що це автобіографічний твір. сюжет «записок» пам'ятні для молодого лікаря «історії хвороби», курйози і складні випадки медичної практики. написані з живим гумором, доброю іронією, вони не залишають нас байдужими.

герой «записок», вчорашній студент, причому корінний городянин, зовсім недавно розлучився з університетською аудиторією, волею долі опинився в глухому селі мур'їво. тут йому судилося стати єдиним лікарем на всю округу. автор докладно описує російське село, де героєві доводиться працювати. дороги, що розкисли під осіннім дощем, гасові лампи в операційній, взимку люта холоднеча. лікар хоче здаватися знаючим в очах фельдшера і акушерок. разом з цим він відчуває майже панічний страх перед операцією і хірургічними інструментами. книга, до якої він раз у раз звертається, - єдиний його помічник.

ледве освоївшись, юний лікар вже приймає по сто хворих на день, і буває, тільки-тільки вирішить виспатися або затопити піч і зігріти воду для миття або просто намилить щоку, щоб поголитися, - стук, проклятий стукіт у двері, і треба бігти з усіх ніг, , що сталося на цей раз. булгаков дуже точно описує хвороби й операції, але це жодною мірою не робить «записки» менш цікавими. автор розповідає про переживання, промахи, успіхи і біди молодого доктора з тією м'якою посмішкою, в якій немає ні розчулення, ні поблажливого глузування старшого і навченого над початківцем, але є радісне почуття знайденої сили, впевненості в собі. перемога над смертю і над власною боязкістю, недосвідченістю, страхом – чи не головна думка «записок».

в оповіданні «рушник з півнем» молодий доктор гарячково згадує сторінки підручника, з відчаєм у душі береться за безнадійний, по видимості, випадок. на його очах гине дівчина, яка потрапила в м'ялку для льону, і він, ще не наважуючись на операцію, розгублено думає про себе: «вмирай. вмирай вмирай. а то що ж я буду робити з тобою? ». але якось самі собою, немов проти волі, руки лікаря роблять те, що потрібно, і мозок підказує несподівано ясні рішення. його виручають внутрішня відповідальність і сила інтуїції, які рятівно приходять до нас у хвилини крайньої небезпеки. а закінчивши першу у своєму житті ампутацію, він вже благає долю, щоб дівчина не померла під ножем: «ще, ще не вмирай, - натхненно думав я, - потерпи до палати, дай мені вискочити благополучно з цього жахливого випадку мого життя».

«записки лікаря» м булгакова – мій улюблений твір. він навчив мене бути наполегливою у будь-яких обставинах, покладатися тільки на свої сили і впевнено йти до своєї мети, завжди залишаючись людиною.