Визначити автобіографічні мотиви Климко

Автобіографічні мотиви у творчості Гр. Тютюнника

Твір розміщено в життєвий шлях письменників від Tvir в Суббота 10 октября

«Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й невеликої, але справді вагомої літературної спадщини», — писав про творчість Григора Тютюнника Олесь Гончар. Варто підкреслити автобіографічність багатьох творів митця. Особливо це стосується його оповідань «В сутінки», «Смерть кавалера», повістей «Климко», «Облога», «Вогник далеко в степу». Вони з’явилися як наслідок спогадів про власне голодне воєнне і повоєнне дитинство. Герої цих творів — діти. На їхню долю випали важкі випробування, вони завчасно набиралися цілком дорослого життєвого досвіду, самотужки мусили виборювати місце під сонцем.

Але це твори не спеціально для дітей, не лише спогади про власне дитинство спонукали до їх написання. Душа митця залишалася дитячою, його почуття, переживання світу були суголосні почуттям дитини, чистої, довірливої. Підсвідомо Григір Тютюнник тягнуся до образів дітей, а ще — старих людей, які з часом стають такими ж вразливими та беззахисними. Саме вони були найточнішим віддзеркаленням його душі. Ось, наприклад, автобіографічна повість «Облога». Війна. Малий сирота Харитон іде полем, бур’янами, в густому тумані, через який навіть не видно стежки. Його оточує моторошна тиша, хіба зрідка озветься гайвороння. Хлопець сам у тумані і в цій гнітючій тиші. А де самотність — там страх. Щоб побороти його, він щосили кричить: «Мол-чать!» і «Стой, хто йдьот!» (чув від старших). Цей стан самотнього мандрівника в туманному степу, не зіпсутого, не озлобленого — образне втілення душі самого Григора Тютюнника, самотнього серед чужих йому людей, їхньої метушні заробітчанства. А той грізний окрик — наче емблема тоталітарного суспільства, яке так боляче підрізало йому коріння. У стані малого Харитона сам письменник перебував не раз.

Але, як і ці герої, лишаючись наодинці з самотністю, він не лише намагався зрозуміти себе, зробити для себе якийсь вибір, а настирливо шукав опертя своїй змученій душі. Про це красномовно говорить одна з його останніх новел «Три зозулі з поклоном». Цей твір чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє життя. Це одна з найчарівніших перлин української літератури XX століття. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого, якому так і не пощастило повернутися додому. Навіть ім’я батька не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться — в 70-х роках ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора.

Усього на кількох сторінках розгортається досить поширена житейська історія, так званий любовний трикутник. Михайла, його дружину Соню, Марфу єднає страждання, любов як найвище мірило вартості людини. Це надзвичайно сильне біополе любові єднає всіх героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними до співпереживання, розуміння одне одного. Письменник у новелі втілює свій ідеал вирішення складних ситуацій, подає нам свою версію гармонійного налагодження найзаплутаніших стосунків, аніж то він міг би гати в самому житті.

Григір Тютюнник не шукав своїх героїв по світах. Усі вони жили поряд з ним. І він добре знав їхні болі, мрії, переживання, тому в багатьох його новелах чітко простежується автобіографічність.

Уповісті «інститутка» марко вовчок відобразила образ простої селянської дівчини устини. тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах великого кобзаря. а марко вовчок талановито розробила цю тему в прозі. образ устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна спостережливість, уважність до всього, що її оточує. у подружньому житті устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі. простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. навіть після тяжких знущань панночки, коли устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «таке молоде, а таке немилосердне, господи». вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка прокопа. усе своє життя устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала. протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. після того як прокіп намагався захистити устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. уже сім років устина чекає свого прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє. у повісті «інститутка» марко вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.