2. Що вам відомо про головного героя з перших сторінок роману? 3.Проаналізуйте душевний стан і поведінку Раскольнікова в момент злочину.4.Що відбувається з головним героєм після скоєння злочину, у чому причина такого. Стану?

аскольников скоїв злочин свідомо, що найбільш страшно, знехтувавши свою людську натуру. Убивши стару лихварки, Раскольников перевів себе в розряд людей, до якого не належать ні «квартальні поручики», ні Разумихин, ні сестра, ні мати, ні Соня. Він відрізав себе від людей «як ніби ножицями». Його людська натура не приймає цього відчуження від людей. Раскольников починає розуміти, що навіть така горда людина, як він, не може жити без спілкування з людьми. Тому його душевна боротьба стає все більш напруженими і заплутаніше, вона йде по безлічі напрямків, і кожне з них спричиняє глухий кут. Раскольников поки як і раніше вірить у непогрішність своєї ідеї і нехтує себе за слабість, раз у раз називає себе негідником. Але в той же час страждає від неможливості спілкування з матір'ю і сестрою, думати про них йому так само болісно, \u200b\u200bяк думати про вбивство Лисавета. І він намагається не думати, бо якщо він почне про них думати, то неодмінно повинен буде вирішити питання, куди ж їх віднести по своїй теорії - до якого розряду людей. За логікою його теорії вони повинні бути віднесені до «нижчого розряду», до «тварям тремтячим», і, отже, сокира іншого «незвичайного» людини може обрушитися на їхні голови, а також на голови Соні і Катерини Іванівни. Раскольников, по своїй теорії, повинен відступитися від тих, за кого страждає, повинен зневажати, ненавидіти тих, кого любить. «Мати, сестра, як люблю я їх! Чому тепер я їх ненавиджу? Так, я їх ненавиджу, фізично ненавиджу, біля себе не можу виносити ... »У цьому монолозі дійсно виявляється весь жах його становища: його людська натура тут найбільш гостро зіткнулася з його нелюдською теорією. Відразу після цього монологу Достоєвський дає сон Раскольникова: той знову вбиває стару, а вона сміється над ним. Ця сцена оголює весь жах діяння Раскольникова. Нарешті, Раскольников не витримує і відкривається Соні Мармеладової. Відбувається зіткнення їх ідей, кожен з них уперто стоїть на своєму: Раскольников стверджує, що справжній чоловік має право ігнорувати моральні підвалини суспільства; Соня ж не менше вперто стверджує, що немає такого права. Його теорія приводить її в жах, хоча з самого початку вона була охоплена гарячим співчуттям до нього. Раскольников, страждаючи сам і змушуючи страждати Соню, все ж сподівається, що вона запропонує йому який-небудь інший шлях, а не явку з повинною. «Соня ж являла собою невблаганний вирок, рішення без зміни. Тут - або її дорога, або його ». Раскольников йде з повинною.