Назвіть основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики Романа Мстиславовича

Відповідь:

Зовнішньополітична діяльність Романа Мстиславича

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич зайняв Галич і заснував нове державне утворення — Галицько-Волинське князівство. Утвердження князя Романа в Галичі відбулося силою, з огляду на те, що галичани хотіли собі окремого князя, а не князя за сумісництвом. Зважаючи на це, Роман Мстиславич змушений був заручитися підтримкою союзних йому поляків краківського князя Лєшка Білого (київський князь Рюрик Ростиславич відмовив Роману у його претензіях на Галич).

Опанувавши Галич, Роман Мстиславич провадить активну як внутрішню, так і зовнішню політику. У 1198 р. на Візантію напали половці, спустошивши все на своєму шляху. На прохання візантійців, Роман Мстиславич здійснив успішний похід на половців, що значно покращило важке становище імперії. У 1200 р. у Константинополі перебувало посольство від князя Романа, до якого входили Твердята Остромирич, Недан, Домажир і Невгар. Посольство уклало союз, скріплений шлюбом Романа Мстиславича з Анною, дочкою імператора Ісаака II Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. Остання була сестрою угорського короля Андрія II, що посприяло зближенню Угорщини і Галичини. Старша дочка Ісаака II Ангела Ірина була дружиною ФіліпаІУ Гогенштауфена, з яким, за деякими даними, зустрічався Роман Мстиславич. Можливо, саме з цих контактів виникла у Романа Мстиславича ідея запровадження на Русі так званого доброго порядку — усталення системи спадкування київського престолу, аналог того, що запроваджувався тоді у Священній Римській імперії. Відомо, що князь Роман пожертвував на честь св. Петра монастирю бенедиктинців у Ерфурті 20 гривен срібла, за що його зарахували до фундаторів цього монастиря. Ерфурт був столицею Тюрінгії, ландграф якої — Герман — був прихильником Го- генштауфенів і спільно з князем Романом підтримував угорського короля Андрія II у його протистоянні з Імре. Зважаючи на те, що мати князя Романа була полькою, він підтримував добросусідські відносини з Польщею. У другій половині 1204—на початку 1205 років, на думку дослідників, Роман Мстиславич уклав угоду з Угорщиною і Польщею про взаємодо Коли 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, Папа Римський Інокентій III розпочав інтенсивні переговори зі Сербією і Болгарією, церкви яких пішли на унію з Римом. Тоді ж папа звернувся до князя Романа з пропозицією прийняти католицизм і отримати королівську корону, на що отримав відмову. Це, очевидно, було зумовлено тим, що папа доклався до хрестового походу проти союзної Роману Візантії й утворення там Латинської імперії (зрештою, вороже налаштованими до Риму були і союзні князю Роману Гогенштау- фени).

1205 р. у Священній Римській імперії відбувалася боротьба за імператорський трон між Філіпом IV Гогенштауфеном і От- тоном IV Вельфом. У цю боротьбу на боці Філіпа IV втрутився і Роман Мстиславич, який у червні 1205 р. розпочав похід у Саксонію, але в Польщі через не докінця з'ясовані причини, увійшов у конфлікт з князем Лєшком Білим і загинув під Завихостом над Віслою 19 червня 1205 р. Смерть князя була важкою . втратою для щойно утвореної Галицько-Волинської держави. По смерті Романа Мстнславнча залишилися два малолітні сини: Данило (1201 р. н.) і Василько (1203 р. н.), а регенткою — їхня мати Анна. Зважаючи на нехіть галицьких бояр до Романовичів, Анна звернулася по до до угорського короля Андрія II, з яким 1205 р. мала зустріч у Сяноку. На цій зустрічі король прийняв Данила як "милого сина свого" і дав йому воїнів на чолі з палатином*7 Могом. Але ця підтримка далася коштом фактичної залежності від Угорщини, правитель якої до свого титулу додав титул короля Галичини і Волині. Згодом, з невідомих причин, у гру ввійшов син Всеволода Велике Гніздо, за угорцями на галицький трон. Бояри ж запросили до Галича синів новгород-сіверського князя Ігоря Святославича — Володимира, Романа і Святослава (їхня мати Єфросинія була донькою Ярослава Осмомисла). Анні з дітьми довелося залишити Галич і податися до Володимира. Однак і тут Романовичі не змогли затриматися надовго, оскільки Ігоревичі почали вимагати їх видачі. Анна з дітьми подалася до князя Лєшка Білого у Краків. Згодом за польсько- угорською домовленістю Василько з матір'ю залишився у Кракові, а Данила відправили до Угорщини. В 1208 р. дійшло до непорозуміння між Ігоревичами Романом і Володимиром. Князь Роман попросив до у короля Андрія II і останній замість скористатися з моменту та до Данилові, допоміг Роману.

Вv веке н. э. на пиренейский полуостров хлынули варвары — германские племена свевов, вандалов, вестготов и сарматское племя аланов, что ускорило крушение уже пришедшей в упадок римской империи. вестготы вытеснили вандалов и аланов в северную африку и создали королевство со столицей в барселоне, а затем в толедо. свевы обосновались на северо-западе в галисии, создав свевское королевство. королевство вестготов в 500 г. составляя всего около 4 % населения, вестготы в vi в. н. э. присоединили к своему королевству свевов, а к viii в. и вытеснили византийцев (обосновавшихся на юге и юго-востоке полуострова в середине vi в.) . вестготская социальная верхушка отрицала божественность христа (ариане) , а местное население исповедовало католическую религию (единый для всех христиан испании католицизм был принят на толедском соборе в 400 г. н. э.) . византийская испания (также спания, лат. provincia spaniae) — владения восточной римской империи в испании в 552—624 годах. византийская испания была отвоёвана у вестготского королевства византийским императором юстинианом i. плацдармом для вторжения в вестготскую испанию послужили земли разбитого византийцами королевства вандалов в северной африке, в том числе крепость сеута. византийской армии удалось продвинуться вглубь иберийского полуострова на 150—200 км, подчинив себе долину гвадалквивира, андалусию и южную прибрежную полосу от альгарве до валенсии. в состав византийской испании вошли также острова, в которых в силу их изоляции морем от вестготского соседства наиболее сильно ощущались влияния собственно византийской культуры трехсотлетнее правление вестготов оставило значительный след в культуре полуострова, но не к созданию единой нации. вестготская система выборов монарха создавала удобную почву для заговоров и интриг. хотя в 589 году вестготский король реккаред i принял католицизм, это не сняло всех противоречий, религиозные распри лишь усилились. к vii в. все нехристиане, особенно евреи, были поставлены перед выбором: изгнание или обращение в христианство.в 711 году одна из вестготских группировок призвала на арабов и берберов из северной африки, которых впоследствии назвали маврами. арабы переправились из африки в испанию и победой вблизи херес-де-ла-фронтера, на реке, называвшейся у арабов вади бекка, положили конец просуществовавшему почти 300 лет вестготскому государству. почти вся испания в короткое время была завоевана арабами и составила часть большого халифата омайядов. завоевание полуострова маврами всего за несколько лет — удивительный пример быстрого распространения ислама. несмотря на отчаянное сопротивление вестготов, через десять лет незавоеванными остались лишь горные области астурии.