Сонети В. Шекспіра – не розповідь про конкретні стосунки, а історія

Учитель. Вінцем Ренесансу в Західній Європі стала творчість двох геніїв Відродження - англійського поета й драматурга Вільяма Шекспіра та драматурга й прозаїка з Іспанії Мігеля де Сервантеса Сааведри. Вони навіть у Вічність пішли в один рік - 1616 рік від Різдва Христового - ознаменувавши кінець доби Відродження у західноєвропейських країнах та перехід до встановлення абсолютизму в політиці й формування барокової та класицистичної моделі художнього відтворення дійсності й образу людини, про що ми будемо говорити пізніше. Ренесанс в Англії XVI-XVII століть - це доба Пізнього Відродження в Західній Європі, коли гуманістичні ідеали почали втрачати свою цінність у світі, сповненому суперечностей і зла. Художній спадок Вільяма Шекспіра, за визначенням літературознавців, став яскравим утіленням цієї доби парадоксів, розчарувань та зародження капіталістичних відносин у Англії.

«Час англійського Відродження - XVI - початок XVII століть. Історично воно припадає на добу абсолютизму династії Тюдорів, першим королем якої став король Генріх VII (роки правління1485-1509). Йому вдалося замирити англійське суспільство після кривавої війни Білої й Червоної троянд, що точилася між англійськими дворянськими династіями Йорків і Ланкастерів у 1455-1485 роках.

Доба Відродження подарувала світу геніального поета і драматурга Вільяма Шекспіра. Один із сучасників митця назвав його «душею епохи».

Через двісті років великий Гете зізнався, що, уперше прочитавши шекспірівський твір, відчув себе «сліпонародженим, якому чудотворна рука раптом дарувала зір». Та й сьогодні, на початку XXI ст., кращі режисери й актори з трепетом долучаються до постановок п’‎єс Шекспіра, вважаючи це неабиякою честю. Творчість англійського митця ретельно досліджена в сотнях книжок і статей, яких стало б на велику бібліотеку. І попри це, достеменно встановлених фактів його біографії не так уже й багато.

Объяснение:

В  «развязке «ревизора» гоголь делает акцент на  символическом толковании своей пьесы и  в  таком контексте видит в  хлестакове олицетворение «ветреной светской совести», уточняя, что это «продажная и  обманчивая совесть» и  неоправданно настойчиво несколько раз призывает: «с  хлестаковым под руку ничего не  увидишь в  душевном городе нашем < > не  с  хлестаковым, но  с  настоящим ревизором оглянем себя! < > все отыщешь в  себе, если только опустишься в  свою душу не  с  хлестаковым» как будто кому-то могло или может прийти в  голову выбрать хлестакова за  нравственный ориентир в  жизни. суммируя авторские подсказки, отметим: гоголь выделяет в  хлестакове способность обманывать без сознательно поставленной цели такого рода, универсальность его желания примерять маску другого, более значительного существования и  возможность органично выглядеть в  этой маске, импровизационную легкость и  эмоциональную убедительность его непроизвольного вранья. в  конечном итоге речь идет даже о  присутствии в  поведении хлестакова вдохновенного, творческого начала.