1. Перебудувати речення так, щоб непоширені однорідні члени речення стали поширеними. Було півтемно й вогко.

Уві сні я літав над горами, долинами, річками.

Дорога стелилася між соняшниками, гречкою, просом.

З лісу в широких киреях виходять вечір і туман.

2. Записати речення, підкреслити однорідні члени відповідно до їх синтаксичної ролі. Вказати, яким видом сполучників сурядності поєднано однорідні члени.

Не було ні вітру, ні жодного поруху.

У простеньких, але чепурненьких хатках увечері блимало світло каганця.

Ранні заморозки пожовтили та почервонили лист.

Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим.

Складені чи пов'язані рушники оберігають душу людини.

Ти належиш не собі, а світові.

тема людяності ніколи не втрачала актуальності. то що ж робить людину людиною? на це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.

по-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. людяність полягає в сукупності цінностей, у способі мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. по-друге, людина стає людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. володіння ними — неодмінна частина права називатися людиною. цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.

яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману ліни костенко «маруся чурай». дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. можливо, маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися людиною всупереч усім життєвим випробуванням. дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. її стійкість заслуговує поваги.

не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, їм по господарству. разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. у них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися людиною.

із усього сказаного можна зробити висновок, що стати людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.