За якими правилами жили слов'яни до Руської правди

Руська правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів.

Оригіналу Руської правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з ХІІІ—XVIII ст. Досі відкрито їх більше 100. Історія постання Руської правди та її списків, що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і скорочену), ще досі не є повністю досліджена. Руську правду (коротку редакцію) відкрив В. М. Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их роках, надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито декілька списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Кормчої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської правди дещо відрізняються списки середньої Руської правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшості дослідників, була лише скороченням широкої редакції (М. Максимейко, О. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихомиров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції)

Объяснение: