Кто називав Михайлика "пуцвереньком"?"Гусi-лебедi летять"
​

Дядько Юхрим його назвав "пуцвіреньком"

дитинство — це прекрасний час, коли серце відкрите для нових почуттів, душа — для нових вражень. таким цікавим, безмежно таємничим, непізнаним видається навколишній світ. у кожної речі в хаті є своя історія, свій голос, свій характер. а що вже говорити про річечку, ручаї, хмари, дерева, листя на них, увесь той багатоголосий народ жаб, риб, кузьок, мурашок, метеликів! будь— який їхній порух — це вияв великого життя природи, який тільки треба побачити — і ти пірнеш у країну пригод і мрій. саме такими невтомними, уважними спостерігачами є діти.

безпосередні дитячі враження від загадкового навколишнього світу яскраво передав у повісті "звук павутинки" в. близнець. головний герой твору — хлопчик льонька, його мрії та фантазії. автор присвятив повість "трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві". повість складається з дев'яти коротких фрагментів-спогадів, кожен із яких має свій сюжет. тільки в тих, у кого є мрія, бажання пізнавати світ, є свій срібний чоловічок, що дзенькає й бумкає, свій буме, сопуха.

найменший порух не залишається поза увагою юного дослідника. він уміє дивитися "сонячне кіно". мати думає, що вранці льонька спить, і зачиняє віконниці, а хлопець спостерігає крізь маленьку дірочку, як живе своїм життям мікроскопічний світ вишневих пушинок, вишневого герой помічає, які вони чемні й поважні; гуртом, поволеньки виступають із темряви маленькі живі клубочки. він уявляє, як їх все більше й більше прибуває на світлу галявину, і кожна пушинка обходить своїх подруг, низенько присідає й каже: "вишневих снів тобі, сестро! " у чорній пір'їні льонька може побачити піратське судно на чолі з капітаном-розбишакою вирвизубом, що хоче взяти в полон пушинок. багата уява хлопчика малює яскраві сцени баталій, у яких беруть участь невидимі звичайному оку герої.

льонька дає ім'я бумс своєму срібному чоловічку. хлопцю хочеться "взяти бумса в руки, роздивитися, похукати на нього, погладити крильця. а може, й сховати в ", але раптом він пригадує, як минулого літа спіймав метелика і, хоч той і пручався, посадив його до коробки, сховав і забув. а метелик загинув, перетворився на порох. ми бачимо, як льонці шкода метелика, хлопець зрозумів, що то він убив бідолаху, і робить правильний висновок: "для чого вбивати живе? "

здавалося б, зовсім ще дитина, льонька цілком дорослий у своїх розмірковуваннях, він здатний відрізнити добре від поганого, розуміє ціну справжньої дружби. на річці хлопчик зустрічає важко хворого вченого . льоню вражає, що так само вміє бачити невидиме, розмовляти з листочками, річкою, будувати кораблики й греблю. дорослий чоловік на межі смерті стає чутливим до навколишнього світу, стає дитиною. і коли не може більше підвестися, бо хвороба насідає на нього з новою силою, льонька втрачає друга, якого тільки-но полюбив. а хлопцю так потрібний однодумець, із яким можна було би гратись, робити нові відкриття!

до смертельно хворого його надовго не пускають, найкращого друга — собаку — вбив глипа, і в уяві льоньки з'являється образ дівчинки ніни, такої знайомої й загадкової водночас. вона — ніби місток між хлопчиком і , між дитинством і дорослим життям. ніна розповідає про , навіть читає листи. вона завжди припливає в човнику нізвідки й відпливає в нікуди. але вона надзвичайно важлива для хлопця, він чекає на неї, аби просто поговорити про життя. на прощання ніна говорить, що й він так само забуде про неї, як і всі ті друзі, які вже виросли і більше не вміють мріяти, фантазувати, бути справжніми.

востаннє дівчина сідає в човник і відпливає у вирій. герой сам не може збагнути, чи була вона насправді, чи може, він сам її вигадав. ми розуміємо, що розставання з ніною, кінець літа символізують перехід до дорослого життя, але сподіваємося, що льонька на все життя збереже в пам'яті літні дні, не втратить уміння мріяти й слухати "павукове радіо" природи.