) 1. Тор «Чоловний танець» написано «весіллям віршем, але його можна ритмена и гадус сосредний ритм танцю. Прочитайте виразно поезію, переломи і ритм 2. Розкрийто символічно значення образір арку, зчепленок рук і чоловного кола. 3. Ветлумачте значення радків Хоч раз ти повинен відчути як тяжко реться на цій землі древне чоловиче коло.. 4. До кого В. Герасим'юк звертається сину людський-7 Де (у якій книзі) мажна зустріти само тако сформулювання? Поясніть, чому автор добрае сама слова,

Відповідь:

Літературою епохи Відродження (середина XV - початок XVII ст., для Італії - з XIV ст.) вписана одна з найяскравіших сторінок в історію мистецького та духовного розвитку людства. Надзвичайні її успіхи пояснюються особливостями історичного періоду XIV-XVII ст., коли в надрах старого феодального ладу визрівав новий капіталістичний уклад. Класична характеристика Відродження дана Ф. Енгельсом у введенні в "Діалектику природи": "Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і вченості. Люди, що заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим завгодно, але тільки не людьми буржуазно-обмеженими. Навпаки, вони були більш-менш овіяні характерним для того часу духом сміливих шукачів пригод".

Літературу епохи Відродження відрізняє новий гуманістичний світогляд, головне в якому - висунення на перший план людини (homo) з його розкутим, вільним від середньовічних догм розумом і сферою почуттів, що визнана гідною найпильнішої уваги. Боротьба за те, щоб людина стала людяніше, тобто розумнішими і добрішими, стала основною темою у творах титанів літератури Відродження. Велику до в цій благородній боротьбі надавало їм звернення до поетичної творчості своїх народів, де здавна вироблявся ідеал людини, і до античної культурі часу її розквіту, яка теж давала зразки високої людяності.

Для літератури Відродження характерний реалізм, долає середньовічний аллегоризм, який не був повністю зжитий в міській літературі. При цьому ренесансному (возрожденческому) реалізму властиві такі відповідні епохи риси, як титанізм характерів героїв, широта показу дійсності з відтворенням її суперечностей, введення в картину дійсності елементів фантастики і пригод, які мають фольклорну основу, оптимізм, породжений вірою в людину. Всі названі риси ренесансного реалізму з великою силою проявилися в творчості титанів художньої думки Шекспіра, Сервантеса, Рабле та інших.

Література Відродження не була однорідною. Якщо на ранньому етапі Відродження в тій чи іншій літературі ясно відчувалося властиве гуманістам "життєрадісне вільнодумство" (Ф. Енгельс), віра в торжество добрих почав, то у творах пізнішого часу помітно відчуття кризи гуманістичних поглядів, відчувається ущербність, трагізм. Так як епоха європейського Відродження була часом формування націй і національних мов, то література епохи розглядається у зв'язку з історією країни, національним характером народу і т. д.

Італійська література Відродження

Італійська література Відродження - найбільш рання з усіх європейських ренесансних літератур. Даний факт пояснюється порівняно раннім вступом Італії на шлях буржуазного розвитку. Вже до кінця XIII ст. в Італії помітно інтенсивний розвиток міст і торгівлі, попереду яких йдуть Флоренція, Болонья, Падуя, які стали колискою нової, гуманістичної італійської культури і літератури. Важливу роль зіграло і те, що на території Італії краще, ніж в інших країнах, збереглася антична культурна спадщина, яка стала однією з опор гуманістичного світогляду.

У розвитку італійської літератури Відродження розрізняються чотири етапи. Перший з них (кінець XIII - початок XIV ст.) - Предвозрождение, лише підготовка Відродження. Другий (XIV ст.) знаменує собою раннє Відродження і характеризується особливо бурхливим його розвитком. На третьому (XV ст.) - у зрілому Відродження - вже відчувається початок кризи гуманізму, певна втрата літературою її колишніх характерних для XIV ст. демократичних тенденцій, пов'язаних із змінами у внутрішньополітичному житті італійських міст (заміна вільних комун синьориями, що представляють собою зародок абсолютистського держави). Четвертий етап (кінець XV - XVI ст.), пізнє Відродження, характеризується його поступовим занепадом, зубожінням його літератури, викликаними загальним занепадом Італії з посиленням феодально-католицької реакції та у зв'язку з погіршенням її міжнародного становища після відкриття Америки і переміщення світових торгових шляхів.

Пояснення: