С: Мамин-Сибиряк "Емеля-охотник", написать познавательное значение произведения.

Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі, в душі квітки і зорі золотії, а на устах слова, але не тії, усе не ті, що мріються мені, коли вночі лежу я у півсні. либонь, тих слів немає в жодній мові, та цілий світ живе у кожнім слова, і плачу я й сміюсь, тремчу і млію, та вголос слів тих вимовить не вмі якби мені достати струн живих, якби той хист мені, щоб грать на них, потужну пісню я б на струнах грала, нехай би скарби всі вона зібрала, ті скарби, що лежать в душі на дні, ті скарби, що й для мене таємні, та мріється, що так вони коштовні, як ті слова, що вголос невимовні. якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом, домовили б пророчистії руки, чого домовить не здолали гуки. і знав би ти, що є в душі мої ох, барв, і струн, і слів бракує ї і те, що в ній цвіте весною таємною, либонь, умре, загине враз зо мною. *** не кохала? ні, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє! кохання - як вода - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. де пал - воно кипить, а стріне холод -стає, мов камінь. от моє кохання! а те твоє - солом'яного духу дитина квола. хилиться од вітру, під ноги стелиться. зостріне іскру, згорить, не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізними дощами ("лісова пісня")