Твір на тему "Чудеса треба робити власними руками"​

Світ навколо нас постійно змінюється. Вік технологій, швидкостей диктує свої правила та ритм. Та істинні цінності, ніби проміння сонця, пробиваються через панцир холодного сьогодення. Адже саме добро, співчуття, милосердя, душевне тепло, до ншим — ось що по-справжньому перетворює все навколо. Поряд з нами безліч людей, таких неповторних і різних. Деякі з них стали заручниками складних життєвих обставин чи хвороб. І піклуючись про них, роблячи маленькі добрі справи, ми робимо світ кращим, світлішим. А кожна людина — це цілий світ, і потребує не тільки нашої участі на фізичному чи матеріальному рівні, а й душевної підтримки. Тому не слід забувати й про маленькі чудеса: добре слово, посмішку, підтримку, заохочення, радість від спілкування. Моя остання поїздка в школу інтернат відкрила по-новому важливість ласкавого слова для її вихованців. Звісно всім це потрібно, та зараз хочеться розповісти про чарівність маленьких душ, які мов квіти, поступово розкриваються від теплого ставлення. Починаєш усвідомлювати, що хвилюєшся не просто за всіх, а за кожного індивідуально.

Отже, черговий візит в дитячий будинок. Того дня волонтерів зібралося багато. Поїздка, як завжди, пройшла в приємному спілкуванні. Разом з іншою дівчинкою волонтером пішли на заняття до четвертокласників. Діток було шестеро. Завдання підготували незвичні, тож наші менші друзі активно приймали участь. Пропонувалися теми і діти мали їх розкрити, тобто назвати поняття, що входять та характеризують певне питання. За кожну правильну відповідь учні вибирали собі одну з невеликих різнокольорових геометричних фігур вирізаних з картону. Вже на цьому етапі діти радували нас, згадуючи маловживані терміни. Наші маленькі друзі шукали навколо підказки, називали різні варіанти, старалися думати, зв’язувати визначення. Вихованці захоплено розповідали, було видно, що їм цікаво відкривати щось нове. На жаль, не в усіх виходило швидко думати чи орієнтуватися, тому ми постійно їх підтримували, ставили навідні запитання. Знову переконувалися, наскільки важливо для діток, щоб в них вірили, по-справжньому вірили, що вони розумні й в них все вийде. Багато показують очі, і коли впевнено пояснюєш дитині, що вона здібна, талановита, бачиш, що погляд пом’якшується, смуток відступає. Всі вони хочуть бути потрібними, значимими. В наш час віра в свої сили вкрай необхідна, тому слід розвивати та закріплювати в них цю здатність. Просто треба бачити перед собою неповторну особистість і знаходити за що можна похвалити.

На другому етапі потрібно було із зібраних фігурок придумати картинку на тему «весна», а потім наклеїти композицію на білий аркуш паперу. Завдання далося не легко, адже потрібно було скласти з різних частинок щось цілісне, красиве. Та все ж наші непосиди зацікавилися і почали творити. Дехто просто зобразив дерево, хмарку, квітку, звісно, з позиції сполучення геомеричних фігур. А деякі діти пофантазували більше, наприклад, дівчинка склала автомобіль, а поряд гараж, а от в хлопчика, який до речі, брав чомусь лише кружечки, вийшли літаючі яблука, а інший здивував неймовірним птахом. Здається такі дрібниці, просто дитяча забава, не всі малюнки по темі, але ці завдання показують, що кожна дитина має тендітну душу, своє бачення, просто треба допомагати їй на шляху відкриття в собі доброго і красивого. І коли наші вихованці вкладали своє терпіння, увагу, думали як краще зробити, чули нашу підтримку та заохочення, вони розцвітали. Думаю, для них це було вкрай важливо. Можна було без слів бачити радість та задоволення по виразу їхніх очей. Можливо, через те, що учнів було не багато, ми мали змогу приділити більше уваги кожному, пояснити детальніше. Звісно так мало вдається із задуманого, але хочеться вірити, що наш добрий погляд та тепле слово відгукнеться в їхніх серцях, трохи зігріє, та й нові знання десь пригодяться.

Робити щось хороше для других людей — це правильно й дуже нам потрібно, так ми навчаємося розуміти інших, шукати шляхи вирішення певних задач і боремося зі своїм егоїзмом. На душі легшає від того, що ти можеш бути комусь корисним. Це усвідомлення, що ти знаряддя в Божих руках, через тебе він проявляє свою любов до людей. Це велика честь і хочеться побажати всім відкривати для себе багатогранність людських душ, наповняти їх теплом, ласкою, турботою. Віддаючи частинку себе ми знаходимо набагато більше.

Головне розпочати, не боятися, не сумніватися, а просто знати — навколо так багато людей, яким необхідна до підтримка та щира посмішка. Хочеться завершити словами з роману О. Гріна:

«Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками»

Со всеми огромными запасами горючего, торфа есть кладовая солнца. да, вот именно так и есть, что горячее солнце было матерью каждой травинки, каждого цветочка, каждого болотного кустика и ягодки. всем им солнце отдавало свое тепло, и они, умирая, разлагаясь, в удобрении передавали его, как наследство, другим растениям, кустикам, ягодкам, цветам и травинкам. но в болотах вода не дает родителям-растениям передавать все свое добро детям. тысячи лет это добро под водой сохраняется, болото становится кладовой солнца, и потом вся эта кладовая солнца как торф достается человеку в наследство". пришвин назвал свой рассказ так, потому что болото и есть "кладовая солнца"