Коли Климко підійшов до погрібника тітки Марини, то відчув, що там були: ?
​

дощ як явище природи оспівується у віршах поетів світу по-різному. у василя голобородька дощ особливий: із зеленим волоссям, у яке вплетений ліричний герой, дорога, хата, річка, череда корів. дощ ллється, як із відра. але то не страшно: скоро все минеться, знову буде тепло, бо хтось набігається, хтось напасеться, а когось завжди чекає тепла хата.  

багатьом цей вірш здасться дивним, але поезія тим і гарна, що вона ні на що не схожа, що вона неповторна і дає простір для думок, мрій та уяви кожному читачеві.*дитячі спогади найчастіше зберігають усе світле й радісне, відсіюючи натомість біль і страждання. так уже влаштована наша пам’ять: враження дитинства і юності, що позначені оптимізмом та відчуттям душевного комфорту, вагому духовну підтримку в непростому дорослому житті, стають для багатьох людей своєрідним психологічним оберегом. можливо, саме про це пише василь голобородько у своїй загадковій поезії «з дитинства: дощ»?

навіть якщо перше прочитання не дозволяє скласти чіткого враження, нас усе одно заворожує загальний позитивний настрій, захоплюють незвичні зорові образи та яскрава кольорова палітра твору. дивним здається цей дощ із зеленим волоссям, у яке вплітається все навкруги — неначе в казці, немов у чарівному світі

це вірш про щастя, яке переживає людина лише в дитячих літах, і згадує згодом про нього як про щось найдорожче. про щастя єднання з рідним довкіллям, із батьківським домом, який для дітей завжди наповнений теплом любові, немов гніздо для пташенят. шлях до батьківської домівки, дерево над дорогою, череду корів, річку на видноколі — усі ці зорові образи поєдпує чарівний дощ у цілісну панорамну картину комфортного простору, у якому людина по- справжньому почувається собою. ліричний герой цього твору простує уявною дорогою, «що веде до батьківської хати», відновлює у своїй пам’яті казкові простоту й гармонію дитинства.