Олександр Пушкін у Ліце

​

Коли Олександру Пушкіну виповнилося одинадцять років, в його родині було прийнято рішення віддати хлопчика до навчального закладу. На той час він отримав хорошу домашню освіту: Олександр розбирався у французькій літературі, знав поетичні роботи М.В.Ломоносова, Г.Р.Державина, був в курсі літературних новинок, володів іноземними мовами. Його ліцейський товариш, Іван Пущин згодом визнавав, що Пушкін «нас випередив, знав те, про що ми й не чули».

У 1811 році відкривалося новий навчальний заклад, саме для дворян - Ліцей в Царському Селі. Туди повіз Пушкіна дядько його, досить відомий в той час письменник, Василь Львович Пушкін. У жовтні того року дядько і віддав племінника на життя-буття і в науку в Царськосельський Ліцей.

На створений з ініціативи Олександра Першого Ліцей покладалися великі надії. Країні потрібні були нові діячі загальнонаціонального і загальнодержавного мислення. У Ліцей було багато вкладено з того, що мала культурна Росія. У цьому навчальному закладі повинні були вчитися два молодших брата царя, але згодом від цього кроку відмовилися.

На чолі Царськосельського Ліцею стояли геніальні люди Росії, не просто викладачі, а просвітителі: В.Ф.Маліновскій і Е.А.Енгельгардт. Слухачам Ліцею читати не навчальні дисципліни, а викладалися науки, причому професурою. Бібліотека в цьому навчальному закладі була найвродливіша, грошей на неї не шкодували. Кожному вихованцю в Ліцеї належало окреме приміщення. Фізичні покарання були не припустимі.

Розклад дня було приблизно таким: на освоєння наук - сім годин; інший час, окрім сну, відводилося на прогулянки, ігрові заняття, гімнастику. Відміток, як таких, не було, на кожного вихованця складався відгук. Спортивні заняття були в пріоритеті. Обов'язкові: музика, іноземні мови, малювання.

У Ліцеї Олександр був бадьорий: він розвернувся серед товаришів і з'явився дотепним, рухомим хлопчиком, гарячим в дружбі, беззавітно відданим товаришем і проявив велику пристрасть до письменництва. У Ліцеї утворився товариський гурток, дружній, тісний, в який увійшли Пушкін, Дельвіг, Пущин, Кюхельбекер, посівши вірші, а також князь Горчаков, майбутній знаменитий російський канцлер, який володів тонким розумом, він умів з усіма ладити, і великий дотепник Іллічівський.

Ці обдаровані, замріяні юнаки весь час після занять проводили разом, гуляли в прекрасному, густолисті Царськосільському парку, читали один одному свої повісті і вірші, завели навіть свій журнал. Головою цього журналу і самим старанним його працівником був Олександр Пушкін, який в науці не йшов жваво, - особливо не давалася йому арифметика і алгебра, - але по словесним предметів видавався і був попереду всіх. У 1815 році, на публічному іспиті, де був присутній знаменитий поет Державін, тоді вже маститий старець, юний Пушкін спочатку несміливо, потім з повним захопленням, прочитав свій вірш «Спогади в Царському Селі».

Весь вірш дихало щирістю, простотою, воно глибоко зворушило старця Державіна. Він слухав вірші із захопленням; сльози тремтіли на його очах. Коли завмер звук останнього вірша, він хотів обійняти юного Пушкіна; але його вже не було. Сміливість його разом пропала, - він засоромився і втік із залу, його шукали і ніде не могли знайти.

Але увагу великого Державіна так його зворушило і захопило, що він потім, значно пізніше, не раз згадував про цей випадок в бесідах з друзями і відзначив навіть в своїх віршах, сказавши: «Старий Державін нас помітив і, в труну сходячи, благословив».

У 1817 році Олександр закінчив освіту в Ліцеї. Зі стін Ліцею Олександр Сергійович вийшов іншою людиною: він мав величезний запас відомостей, навичок, знань по російській літературі і латині, по історії і міфології, французької риторики та російської поезії, математики, естетики, німецької риториці та інших.

Коли ліцеїста пішла в світлі спогади минулого, Пушкін, майже щорічно 19 жовтня, в день відкриття Ліцею та набрання ним до цього навчального закладу, згадував про нього з сумним почуттям розчулення; і не раз звертався до всього, що пов'язано з Ліцеєм в прекрасних, звучних віршах

Вот 1! славно начато славное дело  в грозном грохоте, в снежной пыли,  где томится пречистое тело  оскверненной врагами земли.  к нам оттуда родные березы  тянут ветки и ждут и зовут,  и могучие деды-морозы  с нами сомкнутым строем идут.  вот  2  вспыхнул над молом первый маяк,  других маяков предтеча, —  заплакал и шапку снял моряк,  что плавал в набитых смертью морях  вдоль смерти и смерти навстречу.  вот  3  победа у наших стоит дверей..   как гостью желанную встретим?   пусть женщины выше поднимут детей,  спасенных от тысячи тысяч смертей, —  так мы долгожданной ответим.