ответьте на 5 вопросов

Какова главная тема повести «Шинель»?

В «Шинели» Гоголя поднимается тема «маленького человека», личность которого подавлена обществом. На первый план выносится убогость единственной мечты главного героя – купить шинель. Ради неё он не спит ночами, отказывает себе во всём. Но общество безжалостно к «маленькому человеку», он ничего не стоит. Шинель крадут, ему не добиться правды, и с горя Башмачкин умирает.

Как подчеркивается типичность героя и ситуации?

Акакий Акакиевич Башмачкин – типичный чиновник, каких тысячи. В повести для его описания используются такие выражения, как «служил в одном департаменте», «когда и в какое время он поступил в департамент, этого никто не мог припомнить», «один чиновник». Кроме того, имя героя Акакий Акакиевич Башмачник звучит как насмешка, как будто говоря нам, что это случайно подобранные друг к другу имя и фамилия. Эти приемы подчеркивают, что в Башмачкине не было совсем ничего примечательного и совсем не важно, какой это был департамент, чем он там занимался. Подчеркивая эту серость, типичность, Гоголь в конце повести добавляет, что смерть Башмачкина ничего не изменила, а его место просто занял другой человек.

Какая личность перед нами?

Башмачкин – униженный и подавленный обществом человек. При этом, он как будто не замечает этого, и его устраивает его место в департаменте. Он благоговеет перед «важными» особами, даже видя их имена на документах. Его личности, его собственного «я» как будто не существует, его интересы узки и убоги. Башмачник очень простой человек, до примитива. Говорить он не умеет, и самое большее, на что переписывать собственные мысли. Башмачкин – несчастный человек, но по причине узости своих взглядов он не может осознать этого и что-либо изменить в своей жизни.

Чем стало для него приобретение Шинели?

Покупка Шинели для Башмачкина – осуществление мечты. Он шёл к ней долгое время, отказывал себе во всем. Это приобретение стало смыслом его жизни, потеряв который Башмачкин просто умер.

В чём особая драма жизни ситуации с кражей Шинели?

Драма с кражей Шинели заключается в том, что для общества в целом это событие не имело никакой значимости. Еще одна кража, только и всего, тем более, какой-то шинели. Для Башмачкина же эта шинель была не просто шинелью, а мечтой, смыслом жизни, и кража её – это разбитая мечта, сломанная жизнь. Таким образом, Гоголь показывает трагедию «маленького человека» в обществе, где ни он сам, ни его мечты не имеют никакого значения и никак не влияют на ход событий.

С какой целью вводится фантастический финал?

Фантастический финал вводится Гоголем, чтобы восстановить справедливость. После смерти героя призрак Башмачника срывает шинели с богатых людей, что в своём роде является возмездием несчастного Башмачника за его неудавшуюся жизнь. В реальном мире Башмачкину не удалось отстоять свои права, и вряд ли удалось бы любому «маленькому человеку», но иногда в ход событий вмешиваются третьи силы или обстоятельства, и у Гоголя эту роль выполнил призрак.

Какой тип «маленького человека» воплотился в Башмачкине?

Чиновника, фанатично преданного своему делу. Для такого человека не существует жизни вне его занятия, он предан ему, прикреплен к нему настолько, что не умеет справляться с ситуациями нестандартными. Башмачкин – переписчик бумаг, и он не просто любит свою работу, он относится к ней с благоговением, чуть не молится на буквы и имена «важных» людей на документах. Но стоило ему сделать что-то, что не вписывалось в его привычную повседневность – купить шинель и выйти в свет, он не выдерживает испытания. Шинель крадут, и Башмачкин не может справиться с ситуацией, с горем, и умирает.

Объяснение:

В «Шинели» Гоголя поднимается тема «маленького человека», личность которого подавлена обществом. На первый план выносится убогость единственной мечты главного героя – купить шинель. Ради неё он не спит ночами, отказывает себе во всём. Но общество безжалостно к «маленькому человеку», он ничего не стоит. Шинель крадут, ему не добиться правды, и с горя Башмачкин умирает***

Объяснение:

Объяснение:

Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і створив нове слово у драматургії.

А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрог. Його батько мав невелику крамничку. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11-ї год. вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лише з боку матері — доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько дав змогу отримати своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було 13 років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.

У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати навчання. Усі ці роки йому доводилося працювати. Він не лише утримував себе та сплачував за навчання, але й допомагав сім’ї, яка мешкала у Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі почав співпрацювати з гумористичними журналами.

Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з’являтися у журналах «Осколки», «Бабка». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Казки Мельпомени», які вийшли у 1884 р. і до якого ввійшли шість оповідань із життя людей театру, що позитивно оцінила критика.

Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові твори, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий». Усі вони створені із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.

Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив своїх сестру і братів.

Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.

До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз Чехов вирушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка дерев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився усім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що таке ж звання не надали М. Горькому, з яким він часто зустрічався в Ялті.

Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією із перших постановок театру була п’єса Чехова «Чайка». Рукопис п’єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п’єси, але вона стала невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектакль «Чайки». Він пройшов із феноменальним успіхом. І сьогодні на сірій завісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.

Восени 1904 р. здоров’я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорту для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.

Творчість Чехова тісно пов’язана і з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував Донецьким краєм. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівних мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.