Творчий доробок Значення творчості Євгена Гребінки
Або
Значення творчості Гулака-Артемовського.

леонід глібов відомий в українській літературі передусім як поет-байкар. він вважається творцем нової байки. у своїх творах л. глібов зобразив суттєві явища життя, безправне становище кріпаків, пихатість чиновників, недолугість тогочасних судів. автор висміював хитрі та підступні вчинки людей, лицемірство, егоїзм, жадібність, заздрість, лінощі та багато інших негативних рис характеру.

ось хитра і підступна лисичка — героїня байки "щука". вона може повернути на свою користь рішення недолугого суду. адже судді — нерозумні, позбавлені почуття честі і справедливості служителі закону:

на той раз суддями були — якіїсь два осли,

одна нікчемна шкапа

та два стареньких цапа, —

усе народ, як бачите, такий

добрячий та плохий.

за стряпчого в суді була лисичка. а щука, яку судив цей "поважний" суд, частенько надсилала лисичці смачної рибки. тож, коли суд вирішив повісити вражу щуку на вербі, лисичка за хабарі врятувала щуку, бо запропонувала "у річці вражу щуку утопити".

інша ситуація у байці л. глібова "муха й бджола". муха — відома ледащиця, набридлива комаха. побачила вона якось бджолу, яка весь час працює. запропонувала їй присісти, погомоніти, та бджола відмовила, бо їй ніколи сидіти. і муха поспівчувала, похизувалася своїм безтурботним життям:

— яка погана, —

муха каже, —

на світі доленька твоя:

раненько встане, пізно

мені б отак — змарніла б я.

далі ледаща муха пригадала, як їй добре буває на бенкетах, коли можна всього скуштувати. оце життя! бджола зауважила, що муху звідусіль проганяють і відкрито зневажають. однак мусі це байдуже:

велике діло — проженуть!

не можна в двері — я в кватирку

або пролізу в іншу дірку —

і зась усім!

у байці "жаба і віл" пихата самовпевнена жаба у розмові з подругою сказала, що вона надметься і зрівняється з волом: "як надмусь, то й я така зроблюсь". подруга спробувала приземлити хвалькувату жабу: "і де вже, сестро, нам рі" та дарма! жаба захотіла довести, що їй усе під силу. однак "з натуги луснула — та й одубіла! "

останню крапку у своїх творах завжди ставить байкар. він мудро підсумовує:

а по мені — найлучче жити,

як милосердний бог дає.