Асирийская империя культурное наследие ​

юстиніан і одразу ж започаткував загальну програму відродження величі  риму. цій ідеї була підпорядкована вся політика імператора. саме тому проводились адміністративні, релігійні, військові, податкові реформи, а також кодифікація права. виключно місцевими найталановитішими радниками юстиніан і майже не відчував іноземного впливу, він повністю опирався на ідею єдиної та непохитної візантійської держави.

для початку слід було вирішити перське питання, щоб уладнати конфлікт на східних кордонах імперії. давня ворожнеча між персами та греками вилилась в  527  році у війну за контроль над кавказьким регіоном. спочатку візантійський полководець  велізарій  здобув перемогу над персами в  месопотамії  530  року, але вже через рік зазнав поразки в  сирії. в результаті зі вступом нового царя на трон, хосрова і, юстиніан і  531  року владнав ситуацію на сході: підписав «вічний мир» 532 року між візантією та  персією, за умовами якого візантійський імператор виплачував персії 4000 фунтів золота на утримання кавказьких фортець, а також відмовлявся від контролю над  іберією[2].

вже у вересні 533 року юстиніан і впевнено йде на  королівство вандалів  в африці, користуючись вдалою ситуацією. саме в той час королівство вандалів було як ніколи слабке через послаблення стосунків з  остготами  в vi  ст., котрі поступово ще більше занепадали за активного сприяння візантійської дипломатії. крім того, планам юстиніана і сприяли внутрішній неспокій в державі та занепад вандальського флоту. 534 року юстиніан і здолав короля вандалів гелімера, котрий попередньо узурпував владу, що стало офіційною причиною для початку бойових дій зі сторони візантії. проте колишнє королівство вандалів стало для імператора головним болем, адже там постійно відбувались заколоти та повстання, попри активну реформаторську політику в регіоні, котра лягла на плечі євнуха соломона (539–544  рр.)[3].

наступним етапом у зовнішній політиці юстиніана і став захід, в першу чергу ж остготи. остготський король  теодат  вбив амаласунту, дочку  теодориха великого, що фактично стало причиною для початку війни.  велізарій, полковедець юстиніана і, котрий, до речі, ніколи сам особисто не брав участі у військових кампаніях, провів ряд успішних походів  — поступово було окуповано  далмацію,  сицілію,  неаполь,  рим,  піцен,  мілан, останньою впала  равенна  540 року, а італія була названа римською провінцією. проте до 551 готський король тотіла відвоював значні території, залишивши візантії лише декілька плацдармів на узбережжі італії, проте цього виявилось достатньо, щоб молодий талановитий полководець-євнух нарсес розбив готів у фінальній битві біля підніжжя гори  везувій  (533 року), відновивши візантійський вплив у регіоні та знищивши остготське королівство.

також юстиніан і підкрипив західне узбережжя іспанії та південні береги галлії. проте головні інтереси імператора все-таки були на сході, у  фракії  та малій азії.

активна зовнішня політика на заході зумовила послаблення позицій на східних кордонах візантії, що зумовило початок нової війни з  персією  в  540  році. бої велися від  колхіди  на узбережжі чорного моря до месопотамії та  ассирії. одразу ж персам вдалось розграбувати  антіохію  та ряд інших міст, проте грекам вдалось відкупитись. 545 року юстиіану і довелось виплатити 2000 фунтів золота за мир, але ця подія не торкнулась колхіди, де бойові дії продовжувались до  562  року. врешті-решт, питання було врегульоване шляхом виплати юстиніаном і 30 000 aurei (золотих монет) щорічно, а персія зобов'язувалась захищати кавказ і дати християнам спокій[2].

551 року, у зв'язку з небезпекою для константинополя від племені  кутригурів  під проводом князя  кініалона, юстиніан i направив послів на північ чорного моря до вождя утигурів (оногурів)  санділа, що були сусі кутригурів. посли зробили багаті дари грошима і зброєю, і переконали санділа напасти на столицю кутригурів на західному березі  дону. оскільки армія кутригурів була у фракії, війська санділа легко перейшли дон і розбили загони . дізнавшись про напад, війська кутригурів відступили з фракії, й небезпека минула.

правління юстиніана і ознаменувалось активною дипломатією, котра була направлена на створення союзів з одними державами чи то племенами проти інших. це підтримувати необхідний сил на кордонах імперії, а також сприяло проведенню успішних воєнних кампаній. проте подібні дії мали й негативні наслідки для візантії: чимраз більші виплати союзним племенам лягли важким тягарем на державну казнуюстиніан і швидше за все був  іллірійцем, народився у сім'ї селян в таурезіумі (македонія), проте завдяки дядьку юстину і отримав освіту в константинополі. бездітний юстин і швидко прив'язався до розумного племінника, котрий, за сприяння впливового родича, зробив стрімку кар'єру до звання командувача столичного військового гарнізону (magister equitum et peditum praesentalis). згодом юстин і усиновив хлопця та зробив його своїм правонаступником[2].