Задание №1. Соотнесите понятиями архитектурных памятников с их определениями. №
Понятие

Определение

1 Цитадель АЧасть средневекового города, где располагались общественные здания, торговые кварталы.

2 Мавзолей ВЦентральная часть города- крепость с дворцом правителя, помещениями для гарнизона, складом продовольствия и оружия, при для выдерживания тяжелой и продолжительной осады

3 Минарет CУникальный вид архитектурных памятников средневекового Казахстана в виде башни.

4 Мечеть D Историко-культурный купольный памятник, воздвигнутый над захоронением.

5 Рабад E Мусульманское культовое сооружение, место поклонения, мусульманский храм

6 Шахристан F Каменное скульптура тюркского периода в форме человека.

G Окраина средневековых городов, где жили простолюдины.

​

Однією з найпоширеніших форм класової боротьби на україні з xv ст. були втечі селян від панів. найчастіше селяни тікали з західних районів, де феодальний гніт був тяжчим. з свого боку, феодали східних місцевостей, зацікавлені у припливі робочої сили, намагалися залучити у свої маєтки втікачів різними пільгами та обіцянками. це робили й і маєтків великого князя литовського, якому належали величезні земельні простори. таке становище викликало невдоволення феодалів, від яких тікали селяни. вони зверталися із скаргами до великого князя й вимагали, щоб він заборонив приймати втікачів. у 1457 р. великий князь литовський видав грамоту, в якій зобов'язувався не приймати чужих збіглих селян у своїх володіннях. у першій половині xvi ст., в зв'язку з розвитком фільваркового господарства й посиленням експлуатації селянства, втечі в східні та південні райони україни стали набувати масового характеру. це констатували й королівські урядники, що складали в 1545 р. люстрацію (опис) вінницького замку. урядники вимагали від брацлавських панів: «жодних людей, будь отчичів або неотчичів» з волині й поділля не приймати, а вже прийнятих обов'язково видавати під загрозою (за непослух) втрати маєтків. такі накази, однак, не могли мати успіху. більш того, відчуваючи гостру потребу в робочих руках, феодали східних районів посилали своїх агентів у західні місцевості підмовляти селян переселятися до нових панів. у зв'язку з цим у судебник казимира iv 1468 p. була внесена спеціальна стаття: «а который будетъ люди выводити, а любо челядь невольную, а хватить съ челядью того на шибеницю». однак і жорстокий закон не міг припинити втеч. селяни тих місцевостей, куди прибували втікачі, брали їх під свій захист і нерідко проганяли переслідувачів. так, у 1547 р. в містечку янушпіль київського воєводства місцеві жителі напали на , посланого повернути своєму пану втікачів, яким вони дали притулок. частина селян — переважно сільські ремісники — тікала в міста головним чином в ті, що були на магдебурзькому праві. однак за литовським статутом 1529 р. втікач-селянин міг стати вільним, лише проживши в місті десять років. основна їх маса у містах потрапляла в становище безправного люду, позацехових ремісників, які проживали найчастіше в передмісті. лише невелика частина втікачів, подолавши всі перепони, що їм чинилися, діставалась далекої південно-східної прикордонної смуги, де починалися козацькі слободи.