Що відоме про минуле Наталки з твору Наталка Полтавка ​

  максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».  • « був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. , пасіка й ліки — се була його робота».  • «громада — то був його світ, то була ціль його життя».  • «в своїй чотирилітній мандрівці захар беркут пізнав світ, був і в галичині, і в києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».  • « те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній тухольщині».  • « його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не іддавна захар беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».  • «він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між в сусідстві».  • «нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас . але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».  • «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».  • «недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі захар беркут, занятий при ранених. він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при і мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».  • «коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “я не маю сина, мій син погиб в бою. але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».  • «іняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».  • «коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».  • «зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».  • максим: «мій батько не на вітер говорить. він звик добре передумати, за ким що говорить».  • «нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом! »  • «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».  • захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.