Рассказ В.М. Гаршина «Сигнал». -Перед каким нравственным выбором оказались и Василий, и Семён.
- Как можно назвать поступок Василия? (Открутил рельсы). Что им движет?
- Можно ли назвать Василия нравственным человеком? Почему?
- Почему Василий всё-таки возвращается и приходит на Семёну? Что им движет в этом случае?
- Можно ли оправдать поступок Василия и почему?
- Почему герои по-разному относятся к жизни?
- Что движет поступком Семёна в финале рассказа? Почему он не ушёл?
- Кому из героев приходится стоять перед нравственным выбором?
- Можно ли назвать нравственным человеком Семёна? Почему?
- В чём заключается нравственное превосходство Семёна над Василием?

Поля верлена вважають яскравою особистістю доби декадансу у франції і представником символізму у французькій поезії. він був визнаним майстром у цьому напрямку, хоча й не був ні фундатором, ні лідером символізму. він був майстром і великим поетом. а цього достатньо, щоб його читали й перечитували й сьогодні. хіба не малює наша уява химерний і загадковий світ, коли звучать ось ці рядки поля верлена (переклад м. лукаша): твоя душа — витворний краєвид, яким проходять з піснею і грою чарівні маски, радісні на вид — та сповнені таємною журою. як відомо, декаданс і в житті, і в мистецтві позначився настроями приреченості, індивідуалізму, містики, безнадії, відчуженості від життя, обстоюванням "мистецтва для мистецтва". яскравим прикладом символічної поезії є вірш верлена "сентиментальна розмова": в старім саду серед нічної мли дві постаті непевнії пройшли. дві напівтіні, напівпривиди — наче подих минулого, містичне переміщення у часі. вони ведуть між собою тиху розмову про далеке минуле, про кохання, яке вже давно відцвіло і напівзабулося. той діалог дивний і скоріше символічний. він складається із натяків, коротких утаємничених фраз, риторичних питань: — ти згадуєш, як ми колись любились? — навіщо вам ті згадки знадобились? — чи бачиш ти й тепер мене вві сні? чи рвешся серцем ти до мене? і— ні. старий сад, тиха зимова ніч і дві постаті з величезним багажем спогадів. але ділитися ними зовсім не обов'язково. іноді мовчання красномовніше, ніж тисяча слів. свого часу поля верлена коронували на "принца поетів". це було найвищим визнанням його майстерності з боку поетів-однодумців. "принц поетів" і справді міг здивувати своїми несподіваними образами і містикою. перебуваючи за ґратами, він написав свої найкращі поезії, навіть чутливіші і майстерніші від тих, котрі були присвячені його нареченій. головний мотив поезії ув'язнення — сум і меланхолія, нетривале забуття і печаль. ці вірші за своєю витонченістю нагадують полотна імпресіоністів. на мою думку, поетові вдавалося поєднувати музику, живопис і слово. інколи, читаючи поезію верлена, дивуєшся, що перед тобою; живописне полотно, чарівний ноктюрн чи поетично довершений вірш? але хочеться все це не роз'єднувати, а назвати одним словом — імпресіонізм: в тім сяєві, урочім і сумнім, пташки не переснять своїх фантазій, а водограї видивом струнким між мармурів у екстазі. в україні теж було чимало послідовників поезії символізму. так, поет микола вороний часто вдавався до поетичного реквізиту символістів, дбаючи насамперед про розширення версифікаційних можливостей українського вірша та виведення його на європейські і світові обшири. 1901'року у відозві та у листах до українських письменників м. вороний просив надсилати для задуманого ним альманаху твори, в яких "було б хоч трішки філософії" і основна увага зверталася б "виключно на естетичний бік видання", щоб наблизити його "хоч почасти до новітніх течій". " уникати творів грубо-реалістичних з щоденного життя", "реалізм вважаю складовою частиною штуки, а не її цілістю", — зауважував м. вороний. поетичною творчістю верлена захоплювалися і. франко та леся українка. вірші його українською мовою перекладали відомі поети.