Легенды о явлениях природы и небесных светилах
1)большая медведица​

По поводу возникновения Большой Медведицы существует множество легенд.

Первая легенда:

Древние греки связывают Большую Медведицу с жертвой любовной истории нимфы Каллисто — дочери Аркадского царя Ликаона, которая влюбилась в Зевса и подарила ему сына Аркада, чем накликала на себя гнев ревнивой супруги Зевса богини Геры. Она решила отомстить ненавистной разлучнице, и лишила ее женской красоты, превратив в уродливую медведицу. Обескураженный Аркад, увидев в своем доме медведицу, вмиг попытался запустить в нее стрелу, даже не подозревая, что хочет убить свою родную мать. Но влюбленный Зевс воспрепятствовал этому и возлюбленную, вознеся ее на небо. Однако, как и в любой любовной истории все довольно запутано, поскольку согласно другой легенде вовсе не Гера обрушила проклятие на Каллисто. Дескать, сам Зевс, пытаясь скрыть свои похождения, поместил любовницу на небо, прихватив заодно и сына в качестве Малой Медведицы, заметая так сказать следы преступления. Однако, вполне возможно, что Зевс, равно как и Гера, вовсе не имеют никакого отношения к случившемуся.

А жестоко наказана Каллисто за непослушание и потерю девственности была именно Артемидой, чьей спутницей являлась будущая Большая Медведица.

Вторая легенда: Есть еще одна легенда о Большой Медведице. Когда-то очень давно проживал один человек. И было у него семь дочерей — смелые и красивые девушки. Везде и всюду держались они вместе. Никто не оставался к ним безразличным — все восхищались ими.

Однажды, когда девушки гуляли у подножья горы, наткнулись на царя дэвов. Не раздумывая, устремились они наверх, к вершине горы. Дэв — за ними. Казалось, вот-вот он их настигнет. Но в это время девушки сделали отчаянный прыжок ввысь и вознеслись в небо. Чтобы не разлучаться, встали неподалеку друг от друга.

Так эти девушки стали светиться семью звездами. С тех пор и называют их «Етэгэн йондоз», что означает семизвездье (Большая Медведица).

«стиль-це людина.» а що таке стиль?

знаменитому французькому вченому ж.-  леклерку де бюффону належить крилатий вислів: «стиль - це людина».  вираз це сьогодні розуміється, правда, не зовсім так, як мав на увазі бюффон [1], але зараз нас цікавить саме сучасний зміст цього афоризму.  мається на увазі, що стиль є проявленість людини - в слові, в поведінці, в одязі - всюди.  стосовно до художнього стилю в літературі це визначення парадоксальним чином одночасно занадто вузьке і дуже широке.  воно вузьке, оскільки в художньому стилі проявляється не тільки автор, але і щось більше: нація, епоха і т. д. у той же час воно дуже широке, оскільки в стилі може проявитися щось набагато менше, ніж цілісний світ автора.  наприклад, трагічний поет може написати веселий дружній мадригал,

єдине, що можна сказати з упевненістю, - це те, що в стилі завжди щось проявляється.  тому в найзагальнішому вигляді стиль можна визначити як спосіб прояву будь-якого змісту.

є два підходи до категорії стилю, один більш лінгвістичний, інший тяжіє до загальної естетиці.  у першому випадку стиль - це манера письма, більш-менш впізнавана система прийомів.  власне, історично саме слово «стиль» є метонімію.  стилем (грец. «стилос», лат. «стилус») в греції, а потім в римі називали паличку для письма.  на зворотному кінці цієї палички була своєрідна «гумка» для викреслювання погано написаного.  звідси виник вираз «перевертати стиль», тобто працювати над помилками, прати погано написане.  таку пораду ми бачимо вже у горація.  потім, ще в античності, сталася метонімізації, і стилем стали називати особливості написаного.  приблизно те саме можна сказати про російською мовою, коли ми говоримо «у цього письменника своєрідне перо».  так сформувалося розуміння стилю як системи прийомів,  характерних особливостей листи.  це дескриптивний (описовий) підхід, що має свої плюси, але в той же час досить обмежений.

у літературознавстві домінує інший підхід до розуміння стилю.  стиль - це, на думку багатьох теоретиків (в. в. виноградова, г. н. поспєлова, а. в. чичеріна, а. н. соколова та ін.) [2], «змістовність форми».  іншими словами, кажучи про стиль, ми маємо на увазі не тільки формальні особливості, але і те, що приховано за цими особливостями, план змісту.

сьогодні у зв'язку з цим часто говорять про стиль як понятті «голографічному».  метафора голограми, поширена в сучасній науці, дуже вдала, але вимагає певного