Яку роль в середньовічному суспільстві відігравала церква?​

Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.

Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.

Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.

В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.

в середине xix в. в германских государствах все более усиливалось стремление к объединению страны и нации. однако на пути к объединению было немало внешних и внутренних препятствий. зарубежные страны опасались силы объединенной германии, а внутри германии шла острая борьба вокруг путей объединения. пруссия, наиболее могущественное государство германии, стремилась к объединению под своей гегемонией. однако австрийская империя тоже пыталась стать центром единой германии.внутри самой пруссии либералы, выступая за объединение, опасались, что результатом его станет усиление власти короля, и всячески саботировали попытки короля и правительства укрепить армию. правительство хотело объединить германию с армии, а либералы — с добровольных соглашений и союзов. получив большинство в ландтаге (парламенте пруссии), либералы отклонили закон о военной реформе, не утверждали бюджет. король пруссии вильгельм i был на грани отречения от престола. последней его надеждой стало приглашение на пост министра — президента пруссии отто фон бисмарка, имевшего репутацию сильного человека и видевшего пути выхода из кризиса.он заявил, что единство можно достичь лишь «железом и кровью», и, несмотря на новое отклонение ландтагом военной реформы, провел ее вопреки закону и воле депутатов. были приняты энергичные меры по развитию , образования, вооруженных сил. блестящий дипломат, бисмарк сумел сыграть на противоречиях великих держав, перессорить их и добился невмешательства в дела германии. последовали войны пруссии с данией и австрией, спровоцированные бисмарком. в этих войнах созданная им армия показала свою силу. попытка российского императора александра ii обуздать пруссию не удалась из-за близорукой политики императора франции наполеона iii. бисмарк ему обещал земли на западе германии, наперед зная, что не даст франции возможности овладеть этими территориями. после победы над австрией бисмарк создает северогерманский союз, объединивший большую часть государств в германии. затем в ходе франко- войны 1870—1871 гг. он разгромил и пленил наполеона iii. в январе 1871 г. король вильгельм i был провозглашен императором германии, к которой присоединились и южногерманские государства.

далее: