Чому статеве розмноження зазвичай спостерігають за несприятливих змін довкілля?

Статеве розмноження є типом розмноження, при якому організми утворюють нащадків, що мають комбінацію  генетичного матеріалу  від більш ніж одного (зазвичай двох) різних представників виду. кожен з двох організмів-батьків надає приблизно половину генетичної інформації нащадкові, продукуючи  гаплоїдні  гамети. більшість організмів формують два різні типи гамет. у  анізогамних  видів гамети різні, у такому випадку розрізняють дві статі  —  самця  (виробляє  сперму  або мікроспори) і  самку  (виробляє  яйцеклітини  або мегаспори). крайній випадок анізогамії, коли гамети дуже різні, називається  оогамією. у  ізогамних  видів гамети подібні або ідентичні за формою, хоча можуть мати різні окремі властивості і тому мати різні назви. наприклад, в  зеленої водорості  chlamydomonas reinhardtii  є так звані «плюс» і «мінус» гамети. кілька видів організмів, наприклад,  ворсинчасті, мають більш ніж два види гамет. більшість тварин (зокрема людина) і рослин зазвичай розмножуються статевим шляхом. статеві організми мають два набори генів для кожної ознаки (так звані  алелі). нащадки успадковують одну алель для кожної ознаки від кожного з батьків, таким чином, нащадки гарантовано мають комбінацію генів батьків. наявність двох екземплярів кожного гена часто дозволяє організму гарантувати наявність життєздатного організму, навіть якщо один з генів пошкоджений. проте, спаровування не обов'язково залучає двох особин, для багатьох організмів можливе і самозапліднення. для опису першого випадку використовується термін  алогамія  — запліднення яйця від одного індивідуума сперматозоїдом іншого. протилежний випадок,  аутогамія  або самозапліднення, зустрічається у  гермафродитних  організмах, де зливаються дві гамети одного й того ж організму. хоча у аутогамії і залучається статевий апарат, нащадок отримує гени лише від однієї батьківської особини, тобто є прикладом безстатевого розмноження.

Длина тела до 12,5 см, хвоста — около 70 % от длины тела. Окраска спины — охристо-сероватая, брюшной стороны тела — светло-серая. Вдоль спины проходит тёмная полоса, чем отличается от домовых мышей, у которых окрас обычно более тёмный. Уши маленькие. Мех густой. Основания волос тёмные. Половой диморфизм выражен слабо[2]. У самок 4 пары сосков[3].

Полевая мышь распространена на территории Центральной и Восточной Европы, юге Западной Сибири, в Китае (кроме южных частей), Монголии, Приморье, на Корейском полуострове и на Тайване.

Полевая мышь предпочитает открытые биотопы — кустарниковые заросли и луга. Также населяет антропогенные ландшафты и агроценозы. В городах селится в садах, парках, на кладбищах. В качестве убежищ использует естественные укрытия или роют норы. Устройство нор достаточно простое: не более 3—4 выходов, с 1—2 гнездовыми камерами, которые располагаются на небольшой глубине[2]. Полевые мыши, обитающие во влажных и затопляемых биотопах, строят гнезда на кустарниках или в траве.

Питается как растительной (семена, ягоды, зеленые части растений), так и животной (насекомые) пищей. Состав рациона зависит от времени года.

Полевая мышь является одним из важнейших вредителей зерновых культур. Может быть переносчиком возбудителей клещевого энцефалита, туляремии, риккетсиоза, лихорадки Ку и других заболеваний.

Образ жизни

Летом ведут ночной образ жизни, а зимой переходят на круглосуточный режим. При беге передвигаются прыжками. Хорошо плавают[3].

Как и другие виды мышей, полевые делают запасы на зиму. Съедают мало, остатки пищи прячут на дне нор, зарывая в землю. В осенний и зимний период могут встречаться в населенных пунктах, а также в скирдах, стогах сена, соломе, амбарах. В спячку зимой грызуны не впадают[2].

Размножение

Размножаются около 3—4 раз, реже 5—6 раз в год, в одном выводке у самки рождается 5—7 детенышей. Беременность продолжается до 22 дней. Половой зрелости мышата достигают в возрасте 3—3,5 месяцев. При благоприятных условиях численность популяции растёт очень быстро[2].

Объяснение: