Твір на тему світ природи в поезії бориса​

Світ природи в поезії Бориса Пастернака

Його груди заповнені природою до межі. Зда­ється, уже з першим своїм подихом він вдихнув, втягнув її всю — і раптом захлинувся нею і все подальше життя з кожним новим віршем (поди­хом) видихав її, але ніколи не видихне.

М, Цвєтаєва про Пастернака

У зірковому каталозі серед інших зірок записана мала планета, що розташова­на між орбітами Марса і Юпітера, на ім’я Борис Пастернак. Цей факт щодо увіч­нення поета і письменника Б. Пастернака стався напередодні його столітнього ювілею. Та спочатку був нелегкий творчий шлях, на якому поет весь час намагав­ся, за його висловом, «не спотворити голос життя, який звучить в нас». Цей «го­лос життя» включав у себе і голос природи, яку поет безмежно любив.

Лірика Б. Пастернака, особливо рання, сповнена майже язичницьким покло­нінням перед природою. Сльози захвату і внутрішній трепет — постійні супутни­ки його монологів. Окличні речення, емоційні вигуки створюють у кожному його вірші відповідну атмосферу, передають почуття радості закоханого в природу по­ета: «Что почек, что клейких запльївших огарков налеплено к веткам!» («Весна»); «Ужасньїй! — Капнет и вслушивается: все он ли один на свете мнет ветісу в окне, как кружевце, или єсть свидетель» («Плачущий сад»); «Наряд щебечет, как под- снежник апрелю: здравствуй!» («Из суеверия»); «Как бьіли те вьіходьі в тишь хо- роши!» («Степь»).

Объяснение:

На