Написати твір-есе на тему ''Наголос - душа слова''.

Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.

Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.

Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.

А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.

Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.

вчителько моя, я тобі уклоняюсь щасливий той, кому бог подарував учителя. так, саме учителя – з великої літери. я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною… та ось одного разу увійде в клас учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагати ся стати кращим, розумнішим і добрішим. це означає, що в життя твоє і в серце увійшов учитель, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки, , підтримувати тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки. …на жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та літератури. ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої “ліберальної” викладачки. та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. і стільки в ньому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! а вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів, нашої україни. і так – кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. не дивно, що “трійок” (про “двійки” я вже не кажу) у нас майже не було. всі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для учительки. на перервах до неї неможливо було пробитися: всі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка. дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній учитель від того, що просто працює вчителем. одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. вона ввічливо його зупинила: “пробачте, але я запізнююсь до дітей! ” вона сказала “до дітей”, а не “на урок”. і в цьому – секрет її неперевершеності як учителя і як людини. минув час. мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. але пам’ять назавжди закарбувала в серці образ моєї учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і . вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і нескоренну її долю, прищепила палку любов до української літератури. і вже через це вона підвела всіх нас до головного – до істинного розуміння поняття “батьківщина” і любові до неї. на все життя запам’ятала я слова: “любити рідну землю, свою країну – це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. але нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців. за все це мені хочеться уклонитися моїй учительці, зігріти її серце своєю любов’ю і запевнити: “я пам’ятаю вашу науку. вона – в моєму серці, вона – у кожній моїй клітинці. ми дякуємо вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я ваше сердечне добро, що лишили ви в душах своїх учнів”.