Слово епіграма зустрічається у вірші: -/ "Мрії" "Тишаморська" "Як дитиною бувало"

Упроцесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "хто або що є головним у цьому світі? " намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнен­ня науки й освіти. поміркуємо над цим. а, можливо, не те й не інше? значна частина людей, відпові на це запитання, стверджує: головне — це людина. якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "у чому сенс життя людини? " у цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристой­ний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. це — продовження роду людського. і не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. г.с. сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". у завданні "на­учить" сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "на­вчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання. ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток? російський філософ 1.0. ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "хто праг­не виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній ду­ховність її інстинкту. якщо дух у глибині несвідомого буде про­буджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впораєть­ся з усіма труднощами і майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмов­ляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому воро­га і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати нього і втілити свої бажання". наведене мірку­вання і.о. ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. це — морально-духовні цінності. в.о. сухомлинський наголошував: "жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармо­нію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь ба­чить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетич­ну, емоційну, фізичну досконалість. провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. < > тут кожній лю­дині (у сфері морального розвитку. — а.к.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним". стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створен­ня оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удос­коналення духовних якостей. знову звернемося до думки і.о. ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з ди­тини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердеч­ну і цільну особистість з міцним характером. гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.