До ть написати твір "я учень" про моє навчання в школі як я навчаюся щось таке​

Навчання не закінчується після отримання диплома про освіту. Адже людина усе життя чомусь навчається і весь час хтось перевіряє її уміння та знання. В одному випадку тебе будуть перевіряти високопосадовці, в іншому – сама доля піддає тебе випробуванням. Тут уже не спишеш у сусіда за партою.

Історія знає випадки, коли люди без гарної освіти досягали успіху в житті. Це й Генрі Форд, й Томас Едісон, і Білл Гейтс, Жак Кусто, чисельні спортсмени та письменники. Не доведеться далеко ходити за прикладом і нам. Тарас Шевченко, наш видатний співвітчизник, також не вчився у школі, але став великим поетом. Своїм талантом та працею він долучив нашу культуру до світового рівня.

Таких прикладів можна наводити багато, однак усі ці люди –швидше винятки, ніж життєва закономірність. Можливо, геній або випадок допоміг їм стати тими, ким вони стали. Якби це працювало для усіх, то ми мали б ідеальне суспільство винахідників, поетів, художників.

Спільним для усіх успішних людей є жага до знань та безперервна самоосвіта. Тож, якщо поміркувати, то школа – це мій шанс. Тут мене наставляють, підказують нові джерела знань, а я вже обираю собі до душі. Мені не пощастило народитися генієм, але завдяки працелюбству та сумлінному навчанню я маю усі шанси досягти успіху в житті. Я – учениця, і школа – це найкращий старт до життя!

Твір «Я – учень»

Навчання не закінчується після отримання диплома про освіту. Адже людина усе життя чомусь навчається і весь час хтось перевіряє її уміння та знання. В одному випадку тебе будуть перевіряти високопосадовці, в іншому – сама доля піддає тебе випробуванням. Тут уже не спишеш у сусіда за партою.

Відповідь:

Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.

Мені приємно ігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.

Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.

Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.