Миф про геракла по украински​

Народження і юність Геракла. За давніми переказами, Геракл народився від Зевса і прекрасної Алкмени — дружини царя Амфітріона. Гера, дружина Зевса нена­виділа Алкмену, тому почала переслідувати Геракла, і його нещас­тя почалися з першого ж дня його народження.

Народився Геракл у Фівах. Зевс вирішив зробити його безсмерт­ним. Гера дала йому свої груди, і крапля її молока зробила його без­смертним. Але довідавшись, кого вона годує грудьми, Гера негайно відняла дитину від грудей, і бризнуло трохи її молока на небо. Там виникла світла смуга, яку люди назвали Чумацьким Шляхом. Роз­гнівана Гера наслала на Геракла дві великі отруйні змії; вони обви­лися навколо шиї дитини. Але Геракл підвів голову, схопив рука­ми обидві змії і задушив. Коли покликали віщуна, щоб довідатися про долю дитини, той оголосив, що Геракл здійснить великі подви­ги, знищить на землі і на морі багато чудовиськ і уб’є чимало злих і гордовитих людей, а всіх, хто буде стояти на його шляху, перемага­тиме. Наприкінці свого життя він насолодиться спокоєм, здобуде безсмертя і вічну юність, візьме собі за дружину квітучу Гебу, і ве­сілля святкуватимуть вони на Олімпі, у чертогах Зевса.

Гераклу дали виховання, гідне героя. Але одного разу Геракл убив учителя гри на лірі. Це було справедливо, — тому Геракла ви­правдали на суді. Але цар Амфітріон вигнав його з міста і відправив його пасти свої череди на гірських пасовищах Кіферона. Там Геракл виріс, загартувався і став красивим юнаком. Він перевершував усіх своїм величезним зростом і силою, і в ньому легко можна було впізнати Зевсового сина. Він був кращим стрільцем з лука, і ніхто не міг так спритно і влучно кидати списа, як він.

Коли Гераклу було вісімнадцять років він убив страшного кіфе- ронського лева, що не раз спускався в долину і пожирав биків його батька. Шкуру вбитого лева з того часу Геракл носив на спині, а ле­вова паща була йому шоломом.

Це був перший подвиг, здійснений Гераклом.

Авгієві стайні

Геракл повинен був за день почистити Авгієві стайні і скотарні. Авгій був сином осяйного Геліоса і царем Еліди, відомий значним багатством, отриманим у спадщину від батька. Незліченними, як хмари в небі, були його череди чудових биків і отари овець. У трьохсот биків шерсть на ногах була білою, як сніг, двісті були червони­ми, а дванадцять биків, присвячених Геліосу, були білі, неначе ле­беді, а один із них блищав, як зірка.

На величезній скотарні, де було три тисячі биків, за довгі роки зібралося стільки гною, що вважалося неможливим її очистити.

Геракл приступив до роботи і почав відводити убік річки Алфей і Пенею, потім він зруйнував у двох місцях стіни скотарні і провів через них канал. Вода завирувала бурхливим потоком і в один день винесла увесь гній на двір. Так Геракл виконав свою обіцянку. Про­те Авгій не погодився віддати за роботу обіцяну плату.

Тоді Геракл вирішив помститися Авгію. Зібравши велике військо, він вирушив з ним на Еліду; але племінники Авгія підсте­регли військо Геракла в засідці і розбили його. Сам Геракл у цей час хворів; після одужання він помстився своїм ворогам і завдав їм по­разки. Потім він знову повернувся в Еліду і, взявши місто, убив Авгія стрілою. Здобувши перемогу, він посадив на священному полі на честь Зевса маслинові дерева, приніс жертви дванадцятьом олім­пійським богам і богу річки Алфеєві та заснував Олімпійські ігри.

Потім він знищив царя Нелея, який допомагав Авгію; боровся проти Ареса й Гери; бив палицею по тризубцю Посейдона і с

Черный столб из базальта с текстом «законов» был найден в 1901—1902 гг. французскими археологами в сузах (столице древнего элама). текст частично поврежден: часть лицевой стороны столба была выскоблена. очевидно, эламиты захватили столб с «законами» во время одного из своих набегов на месопотамию и вывезли в свою столицу, а эламский царь-победитель приказал стереть часть текста, чтобы начертать на освободившемся месте победную надпись. в верхней части лицевой стороны изображен сам хаммурапи, молящийся «судье богов», покровителю справедливости и солнечному богу шамашу, который вручает ему законы. вся остальная часть столба была с обеих сторон заполнена клинописным текстом, состоящим из трех частей: введения, собственно законов и заключения. непрерывно записанный текст законов условно делится исследователями на 282 первоначальные статьи, из которых 35 были стерты, а 247 сохранились. недостающие статьи частично восстанавливаются по фрагментам копий «законов», записанных на глиняных табличках, которые были обнаружены в тех же сузах и других местах, особенно в знаменитой ниневийской библиотеке ашшурбанипала. для работы с «законами» необходимо составить себе предварительное представление об эпохе хаммурапи — так называемом старовавилонском периоде (кон. xx — нач. xvi вв. до н. в xxi в. до н.э. на централизованное общемесопотамское «царство шумера и аккада» обрушились кочевники-амореи, обитавшие ранее в сирийской степи. в итоге бурных политических событий изменились и политические системы, и общественно- строй древней месопотамии, а сама она к концу xix в. оказалась разделена между несколькими крупными царствами с аморейскими (в эшнунне — аккадской) династиями во главе. это были: верхнемесопотамская держава шамшиадада i1, вавилонское царство2, царство эшнунны на дияле и царство ларсы на юге нижней месопотамии, от которых зависел ряд более мелких политических образований. после распада первого из этих государств на среднеевфратское царство мари и верхнемесопотамско-среднетигрское государство субарту3 (ок.1780) гегемонию над всей месопотамией на несколько лет захватывают эламиты (ок.1770). этой обстановкой воспользовался хаммурапи, царь вавилона (1792-1750)4 — незаурядный государственный деятель и удачливый военный организатор, глубоко и искренне уверовавший в свою провиденциальную миссию — объединить месопотамию. в 1764 он, в союзе с мари, поднял мятеж против эламской гегемонии и начал войну со всеми остальными государствами месопотамии, их общим покровителем — эламом и вассалами последнего в горах загроса. при этом он открыто провозгласил восстановление общемесопотамской державы «шумера и аккада», некогда уничтоженной кочевниками. около 1755 война завершилась полным триумфом хаммурапи, объединившего всю месопотамию (где он по ходу дела подчинил, а затем и уничтожил союзное мари) и даже западный элам с общеэламской столицей сузами5. «законы» были в окончательной редакции изданы только после этой победы, как своего рода итог всей государственной деятельности хаммурапи. этот царь ставил себе в заслугу прежде всего водворение справедливого порядка в созданной им империи6, а саму свою победу (в самом деле небывалую) рассматривал как явный божественный мандат на устроение такого порядка7. «законы» принадлежат к важнейшим источникам по древневавилонскому и вообще древневосточному праву, на долгое время послужили основой вавилонского права8 и тем самым возможность восстанавливать многие стороны социально- строя месопотамии ii тыс. до н.э. следует учесть, что хаммурапи, существенно усилив роль государства в общественной и хозяйственной жизни страны9 (впоследствии частично утраченную), не изменил основ этой жизни, как они сложились в начале тысячелетия и сохранялись вплоть до его конца, а частично и позже. язык «законов» — классический вавилонский диалект аккадского. введение и заключение составлены в ритмической форме. для удобства читателя большинство добавлений, с уверенностью восстанавливаемых по смыслу, прямо включено в текст. перевод якобсона в.а. (хрестоматия по древнего востока. 1. м.1980. с.152-177) в частичной обработке немировского а.а. комментарий немировского а.а.