Твір на тему "Народність у поемі І Котляревського Енеїда" АБО
"Новаторський характер п'єси Котляревського "Наталка Полтавка"

Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми "Наталка Полтавка" цю "несправедливість" нарешті було подолано і виправлено назавжди!

Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.

"Наталка Полтавка", як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.

Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі "освічених верств", які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.

Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет "Наталки Полтавки" взято з реального життя...

Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...

Объяснение:

здрастуй, 2061 рік! не знаю, який ти – щасливий чи сумний, добрий, чи жорстокий … нічого не знаю про тебе, а, значить, пишу в невідомість. відчуваєш таке ж дивне відчуття, коли дивишся опівночі на годинник – нуль-нуль, нуль-нуль. прірва; ні кінця, ні краю, невідомість. яке ж ти, таємниче майбутнє, який же ти, 2061 рік?

раніше я думала, як і всі, – що в майбутньому побудують дуже високі будівлі, а машини будуть літати в небесах, немов літаки… але нещодавно я зрозуміла, що таким я не бачу майбутнє, а таким хочу бачити. не знаю, коли прийдеш ти, майбутнє, про яке я думаю. адже наступна хвилина – майбутнє, завтрашній день – майбутнє. а нещодавно я себе спіймала на думці, що для людей з минулого, ми – теж майбутнє. я впевнена, що через багато-багато років все ж настане такий момент, коли цивілізація загине і світом правитимуть тільки три людини: з минулого, сьогодення і майбутнього. на величезних вагах життя вони зважать всі хороші і погані вчинки людини, вирішуватимуть, як далі будувати світ. цей суд над людством триватиме багато століть поспіль. думаю, що якщо поганих вчинків буде більше, ніж хороших, то великі судді перекрутять стрілки часу назад, в минуле, і дадуть людям шанс виправити свої помилки, а, якщо все-таки добро переможе зло, то вони створять новий, казковий світ, в якому будуть правити доброта, чесність, дружба. цивілізація відновиться опівночі – в час, коли люди щодня будуть згадувати своє минуле і замислюватися про майбутнє. ось таким ти бачишся мені, 2061 рік. не знаю, може бути, зараз ти смієшся над моєю фантазією, а, може, це все правда.

думаю, тобі буде цікаво дізнатися про своє минуле, про моє сьогодення. сьогодні багато людей замислюються про тебе, хоча дуже мало знають про своє сьогодення. я дуже часто строю плани на завтрашній день, хоча не знаю, що зі мною станеться через хвилину. багатьом дорослим майбутнє здається сірим, бідним, а дітям – навпаки: щасливим і світлим. вчені сперечаються про тебе, пророкують кінець світу, але я їм не вірю, тому що життя на землі є, цивілізація розвивається, і якщо кінець колись і настане, то це буде ще не скоро.майбутнє, ти для нас – невідомість, найбільша загадка. шкода, що не існує машини часу, я б обов’язково приїхала до тебе в гості! а так доведеться йти своїм ходом, рік за роком. і ось – опівночі. прірва в часі. майбутнє наблизилося ще на один день. це добре и це погано. добре, зо майбутнє наближається, а погано – що з кожним днем ми стаємо усе дорослішими і втрачаємо ще одну маленьку частинку свого життя. коли ж ти наступиш, майбутнє?