Феодосій Косий та його вчення

Про навчання Косого можна судити, головним чином, за працями його супротивника Зиновія Отенского . Полемічний характер творів Зиновія повів до того, що позитивна сторона вчення Косого залишилася мало з'ясованою. Критика Косого була спрямована насамперед проти зовнішньо-обрядової сторони релігії. Вважаючи, що ця сторона зобов'язана своїм походженням церковної ієрархії, Косий називав обряди вигадкою людським, особливою формою ідолопоклонства. Поклоніння іконам і святого хреста він називав ідолопоклонством, шанування мощей Косий відкидав, до таїнств ставився негативно. Він учив: «до попів не приходьте, і молебнів виставляти свою, і молитви їх не требоваті, і не кайтеся, і не прічіщайтесь, і теміяном НЕ кадить, і на поховання від єпископів і від попів не поминати ... Підбито поклонятися духом Батькові, а не поклони творите, ні на землю падати і поклонятися, ні Проскури, ні Капуна, ні свічки приносити». Вважаючи винуватцями людського перекази єпископів, Косий піддав їх діяльність суворій критиці, називаючи їх «ідольськими жерцями, помилковими вчителями».

Негативні думки Косого простягалися і на догматичне вчення церкви: він відкидав догмати святої Трійці і спокути.

Позитивна сторона проповіді Косого полягала, мабуть, у прагненні відновити християнство в його первісної чистоти, повернути його до часів апостолів. Заперечуючи весь сучасний церковний лад та ієрархію, Косий вчив духовному поклоніння Богові, вимагав морального життя і діяльності, згодної з євангельськими заповідями.

Судження вчених про генезис вчення Косого НЕ одноманітно. Одні розглядають це вчення як явище самобутнє, інші надають багато значення іноземної (лютеранським) впливу. І ті, і інші ставлять вчення Косого в зв'язок з єрессю Башкіна і діяльністю заволзьких старців. Ф. Калугину здається найбільш імовірним, що єресь Косого, «виникла на грунті домашнього критицизму, була різким і потворним виразом того викривального напрями, яке характеризує всю літературну діяльність Максима Грека і яке, зосередившись в заволзьких пустелях, найбільш рельєфно і різко було заявлено В. Патрікеевим та ігуменом Артемієм ».

У Литві негативне напрямок Косого одержало теоретичне обгрунтування під впливом протестантизму і антітрінітаріанскіх ідей.

Москвитянин, раб единого от честных слуг царевых», Косой бежал (около 1551 года) в пределы Белоозера, принял монашество и вместе с другими бежавшими основался на Новоозере. По-видимому, ещё до бегства Косой успел завоевать особое уважение; сообщают, что «во мнишестве ему бе угождая господин его». В заволжских пустынях Косой познакомился с Артемием, учеником Нила Сорского.

Назначение Артемия игуменом Троице-Сергиева монастыря поставило Косого в положение руководителя и организатора кружка монахов, отрицательно относившихся ко многим сторонам тогдашней религиозно-общественной жизни. Деятельность Косого скоро обратила на себя внимание властей, и его с единомышленниками взяли в Москву на суд. Во время производства следствия, в 1554 году, Косой бежал в Литву, где нашёл благоприятные условия для пропаганды своего учения.