Напишіть, будь ласка, твір мініатюру на тему: Любов це щастя чи в'язниця Бог від якої заховав ключі.​

Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?

На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.

Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.

Тож справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснбвати безглузді та героїчні вчинки задля кохання і страждати від цього. Це й робить їх людьми.

Ехал как-то святогор лесной дорогой и раздумывал о силе своей богатырской: «вот бы перевернуть всю землю заново, поставить всё опять на своё место. только не за что взяться, нет тяги у земли. а кабы стоял столб до неба, да на нём кольцо, то взял бы я за то кольцо, дёрнул бы, и вся земля перевернулась бы, встала бы на своё место древнее, и опять наступил бы на ней мир и порядок». стал святогор за камни придорожные, да за дубы вековые землю тянуть. камни раскидывает, дубы с корнем вырывает, а земля не двигается. вдруг заметил святогор — впереди путник идет. решил он его догнать, пустил коня тихой рысью, но тот всё так же вдалеке виднеется. пустил уже в крупную рысь святогор коня, а путник знай спокойно идёт впереди, и никак богатырь его не догонит. исчез странный прохожий за поворотом дороги. погнал святогор коня вскачь, насилу догнал путника. а тот и не запыхался, все так же шагом размеренным ступает. удивился святогор. видит, одет путник по-крестьянски — рубаха да лапти, да плащ дорожный на плечи накинут, а через плечо сумочка холстяная перекинута. говорит святогор: — будь здоров, добрый человек. что это в сумочке у тебя? — бывай и ты, богатырь, — отвечает прохожий. кладет сумочку на землю рядом с дорогой и говорит святогору: — а вот подыми с земли, так увидишь. слез святогор с коня, попробовал сумочку рукой — не шевелится. взялся обеими руками, потянул — как влитая лежит сумочка, даже краем не приподнимется. собрался святогор с силами, упёр спину свою богатырскую, плечи саженные, схватился за сумочку — только сам в землю по колено провалился, а сумочка как лежала, так и лежит себе. поднялся богатырь с земли, говорит: — что за пропасть там у тебя в сумке? отвечает ему путник: — там у меня тяга земная. тут святогор понял, что пропала его небесная сила, а земля не может его на себе держать. тогда он спросил у путника: — а скажи, добрый человек, как тебя зовут? — зовут меня микулой, из селян я, из землепашцев, — отвечает путник. — носишь ты тягу земную, микулушка селянинович, а у меня уже и силы нет тяжесть людскую носить. как бы мне узнать свою судьбу?