Опишіть життя людини в арабській іспанії​

Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.

Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.

На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.

Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.

Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.

На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.

1930-ые годы. Репрессии против имперско-технических кадров, которые обвинили «в саботаже» и «вредительстве». («Балхашское дело», «Шахтерское дело»).

1937 — 1938 годы. Массовые политические репрессий («Большой террор»). Репрессии в отношении практически всех слоев населения.

Середина 1930-х до конца 1940-х годов. Репрессии, связанные с депортацией народов в Казахстане — поляков, корейцев, немцев, ингушей, чеченцев, крымских татар и т.д.

Объяснение:

Репрессии в Казахстане 40-х — 50-х годов XX века были связаны с перетряской на идеологическом фронте. Они охватили область науки, литературы и искусства. Появился тезис о «буржуазном национализме» среди национальной интеллигенции [2,е.79]. Политические репрессии этого времени развернулись среди «дела Бекмаханова». Также несправедливо политически обвинены видные ученые-обществоведы республики, такие как А. Жубанов, Б. Сулейменов, К. Аманжолов и другие, известные ученые и писатели президент АН КазССР К- Сатпаев и М. Ауэзов, Т. Тажибаев. В Казахстане службой НКВД было «разоблачено» 183 организаций, с общим числом «агентов» в 3720 человек. За 33 года с 1920 по 1953 тт., около 110 тысяч человек были подвергнуты политическим репрессиям, около 18% всей казахстанской партийной организации было объявлено врагами народа. В жизни каждого народа, государства были события, которые нельзя забывать. Бережное отношение к этим событиям, к его истории — лучший гарант того, что сегодня и завтра мы не совершим новых трагических ошибок. Именно такой трагической страницей в истории и политике Советского народа в в том числе и Казахстана, был период политических репрессий 20-х — 50-х годов XX века, как следствие тоталитарной системы того периода.