Поясніть усі розділові знаки.

1)Хто забуде край свій рідний, так про того і пиши: то такий, як старець бідний, і нема в його душі.

2)Десь промчав поїзд, а мені здається, що то промчало моє життя і назавжди стерло у моїй пам’яті образ неповторної молодості.

3) Олександр Довженко не тільки в розмовах з друзями, не тільки в прилюдних виступах, але всією своєю творчістю завжди сміливо вторгався в саме життя, він усією пристрастю свого могутнього серця любив, усім вогнем свого глибокого розуму бачив те прекрасне, до чого йде людство, і ненавидів усе, що стоїть на дорозі до того прекрасного.

4) Ми, як могли, боролися з хвилями, але вони нас погнали туди, де вже й море, і небо, і темінь, і грім біснувалися в одному клубку.

5) Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно, поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте, дзвонить: на що глянеш, усюди згадаєш твого бідолашного сина; тупоумство людське, моя нене, від тебе його не заслонить.

​

Сьогодні я ранком прокинулась та подивилась на календар, саме подивившись на календар, я зрозуміла- сьогодні моє день народження ! я швидко побігла до кімнати моїх батьків. від моїх радісних криків, що у мене сьогодні моє день народження, батьки з посмішкою і радісними за мене, що я щаслива подивились на мене та сказали, щоб я підійшла до них, щоб вони вручили мені подарунок… я була в захваті ! тато та мама подарували мені на день народження новенький телефон ! я не могла себе до тями, так на стільки я була в захваті від цього реального сюрпризу ! не довго думаючи я захотіла піти з моїм новеньким телефоном на прогулянку. я одягла свої сапожки і новеньку курточку(яку подарували мені бабуся та дідусь, трохи раніше дня мого народження, бо живуть вони далеко, а передавати поштою такі цінні речі вони не люблять), попередила батьків про те, що я піду гуляти і пішла. на дворі я зустріла своїх друзів, вони мені запропонували піти з ними на сніжну гірку(була зима), я ж звичайно погодилась і пішла з ними за компанію на гірку. забувши, про телефон без чохла, котрий лежав у задньому кармані я з'їхала з гірки! проїхавши гірку, я відчула, що в мене лежав телефон в кармані, та що там просто лежав, він був без чохла ! без захисту! я дістала телефон, від якого сьогодні зранку в мене було радості повні штанці. подивившись на телефон, я почала плакати і думати: "от я ростяпа, не могла телефон вдома залишити ? треба мені було його брати ? " із слізьми я повернулась додому, зайшовши в мою квартиру, я знову подивилась на телефон і подумала: "от чому кажуть: як маємо то не дбаємо, а загубивши або поламавши-плачемо"