Визначте рік приходу до влади Володимира Великого *

​

Прихід до влади та політична діяльність

Досить складна склалася ситуація на Русі під кінець 980 року, визначила головний напрямок першого етапу Володимирового врядування. Прийшовши до влади як речник язичницької реакції, мусив діяти відповідно до обраної ним політичної лінії. Так він посів місце лідера антихристиянської партії: хоч і позашлюбне, а все ж княже походження давало йому перевагу над численними блудами, вовчими хвостами та їм подібними [16, с. 170-172].

Одним із перших заходів Володимира стало створення нового язичницького пантеону на Перуновому горбі - замість старого, знищеного Ольгою. Це капище розташовувалося за межами тогочасного акрополя, поруч із яром, що відокремлював Старокиївську гору від Михайлівської. Святилище складалося із шести ідолів, яких дослідники вважають за верховні божества шести головних східнослов'янських племен: Полян, Сіверян, Древлян, Дреговичів, Кривичів та Ільменських словенів. Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Саме ним було створено пантеон богів, шанованих і знаних у різних землях держави [37, с. 25-30]. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обґрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Племінному сепаратизму слід було покласти край [39, с. 3-19].

На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони [51, с. 17]. Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.

Объяснение:

Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну [34, с. 116]. Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У «Повісті минулих літ» вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про «устав земний», і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі [4, с. 66].

Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства i його держави. Протягом усього кількох років (за літописною хронологією - восьми) з часу проведення уніфікації i об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вирувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація. Язичництво, нехай i реформоване в політеїзм, уже не відповідало соціальним i політичним вимогам та претензіям правлячої верхівки, що прискорено феодалізувалася. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тільки монотеїзм міг послужити сталою опорою для реалізації цих прагнень i до забезпечити міцне становище влади великого князя.

Территориальные споры, возникшие в результате передела европы , францией и союзными государствами. после распада российской империи в результате выхода ее из военных действий и произошедшей в ней революции, а также из-за крушения австро-венгерской империи, на карте мира появились сразу 9 новых государств. их границы еще не были четко определенными, и во многих случаях споры велись буквально за каждую пядь земли. помимо этого, страны, потерявшие часть принадлежавших им территорий, стремились вернуть их, ну а победители, присоединившие к себе новые земли, вряд ли готовы были с ними расстаться. многовековая европы не знала лучшего способа решения любых, в том числе и территориальных споров, кроме боевых действий, и начало второй мировой войны становилось неизбежным; колониальные споры. здесь стоит упомянуть не только о том, что проигравшие страны, лишившись своих колоний, обеспечивавших казну постоянным притоком средств, безусловно, мечтали об их возвращении, но и о том, что внутри колоний росло освободительное движение. устав быть под игом тех или иных колонизаторов, жители стремились избавиться от любого подчинения, и во многих случаях это также неизбежно вело к возникновению вооруженных стычек; соперничество ведущих держав. трудно допустить, чтобы вычеркнутая из мировой германия после своего поражения не мечтала взять реванш. лишенная возможности иметь свою армию (кроме добровольческой, численность которой не могла превышать 100 тысяч солдат с легким вооружением), германия, привыкшая к роли одной из ведущих мировых империй, не могла смириться с потерей своего господства. начало второй мировой в этом аспекте было лишь вопросом времени; диктаторские режимы. резкое увеличение их числа во второй трети xx века создавало дополнительные предпосылки к развязыванию конфликтов. уделяя огромное внимание развитию армии и вооружения, сначала как средству подавления возможных внутренних волнений, а затем и как способу завоевания новых земель, европейский и восточные диктаторы всеми силами приближали начало второй мировой войны; существование . роль нового социалистического государства, возникшего на руинах российской империи, как раздражителя для сша и европы трудно переоценить. быстрое развитие коммунистических движений в ряде капиталистических держав на фоне существования столь явного примера победившего социализма не могло не внушать опасений, и попытка стереть с лица земли была бы предпринята неминуемо