Спишіть, помітьте безособові речення, визначте, чим виражений присудок. 1. Їм обом стало жаль молодого деревця . 2. Дуже недобре діло брехати ! 3. У першому ряду було добре видно Петрові Брюховецького з гетьманською булавою. 3. Доводилось вам їхати пізньої весни чи раннього літа по Україні? . 4. Спокійно стало в лісі. Спокійно і буденно. 5. Пахне морем і озоном від притихлої землі. 6. Світає. Край неба палає. 7. Не спалося, - а ніч, як море

Друзі, сьогодні маємо доволі дискусійну тему для власного висловлення. На жаль, така проблема є близькою для багатьох українських сімей. То підтримаєте ви таку думку чи спростуєте? Постарайтеся знайти переконливі аргументи!

На чужині ще більше батьківщину цінують

Я згоден із думкою, що на чужині батьківщину цінують більше.

З дитинства ми звикаємо до навколишнього світу, починаємо любити все, що нас оточує: природу, людей, рідне місто. Коли ж опиняємось за кордоном, все здається незвичним, чужим, у серці оселяється туга за Батьківщиною. До того ж, на чужині інші звичаї та побут, до яких людині буває важко звикнути.

Яскравим прикладом на підтвердження цієї тези є також життя Григорія Многогрішного з роману Івана Багряного «Тигролови». Коли чоловік утік із потягу й опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, хоч і знайшов прихисток в українській родині, яка шанувала народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що в Україні лишилися його рідні та друзі, та для нього дорога додому закрита.

Якщо подивимось на сучасне життя, то побачимо, що люди в пошуках кращої долі вирішують поїхати за кордон. Опинившись у чужій країні, вони страждають від того, що позбавлені спілкування рідною мовою та оточені чужоземцями. У них постійно виникають спогади про рідну землю і сім’ю. Люди починають цінувати те, що втратили, не витримують розлуки й повертаються додому.

Тому справді: людина, опинившись на чужині, починає ще більше цінувати Батьківщину.