Рассказ о степане а именно описание в сказке Бажова Хозяйка Медной горы​

Степан - крепостной крестьянин, работающий на горном заводе ("в горе") у своего барина: "Пошли раз двое наших заводских траву смотреть." "А оба в горе робили, на Гумешках то есть. Малахит‑руду добывали..."; "...я в горе роблю!" Полное имя героя - Степан Петрович: "Ты что же, Степан Петрович, на девичью красу даром глаза пялишь?" Степан - простой, рабочий человек: "Приданое у тебя царям впору, а я человек рабочий, простой." Степан - молодой холостой мужчина: "Один‑от молодой парень был, неженатик..."; "Только вдруг молодой, – ровно его кто под бок толкнул..." О внешности Степана известно, что он - большой и тяжелый мужчина: "Ты вон какой большой да тяжелый..." Степан, как и другие крепостные, терпит много несправедливости от барина и его соратников: "Известно, какое время было, – крепость. Всяко галились над человеком." Из-за тяжелой работы на руднике у Степана глаза отливают зеленью. Так, у его старшего товарища "щеки подернулись зеленью" от тяжелых условий труда: "...а уж в глазах зеленью отливать стало. Другой постарше. Этот и вовсе изробленный. В глазах зелено, и щеки будто зеленью подернулись." Степан - смелый, храбрый человек: "Мне как раз такого и надо, который никого не боится." "Молодец, – говорит, – Степан Петрович. Можно чести приписать. Не испужался душно́го козла. Хорошо ему сказал. " Степан - проворный парень: "...стал Степан каелкой помахивать, а парень все ж таки проворный был." Степан - некорыстный, честный человек, который выполняет свои обещания и не гонится за богатством любой ценой: "Молодец, – говорит, – Степанушко. За приказчика тебя похвалила, а за это вдвое похвалю. Не обзарился ты на мои богатства, не променял свою Настеньку на каменну девку."

Объяснение:

Три мушкетери» спочатку публікувалися главами в газеті «Ле Сьєкль» (франц. Le Siècle) з березня по липень 1844 року. Це традиційний роман з продовженням, роман-фейлетон: глава обривалася на найцікавішому місці, щоб читач з нетерпінням чекав продовження. Таким чином, читацьке сприйняття книги в той час відрізнялося від нинішнього, коли книгу читають відразу цілком.

Оскільки Дюма платили в газеті за рядки тексту, він винайшов Грімо - слугу Атоса, який висловлювався виключно односкладово. Таким чином, рядок, на якому стояло одне слово «так» або «ні», оплачувався так само, як і повний рядок тексту. До моменту написання «Двадцять років потому» видавці вирішили все ж платити Дюма послівно, і Грімо відразу став трохи більш говірким[1][2][3][4].

Спочатку в рукописі стояло ім'я д'Артаньяна - Натаніель. Воно не сподобалося видавцям і було викреслене.

Дюма постійно використовував працю літературних негрів і працював над «Трьома мушкетерами» разом з Огюстом Маке (1813-1886). Цей же автор допомагав йому при створенні «Графа Монте-Крісто», «Чорного тюльпана», «Намиста королеви». Пізніше Маке подав до суду і зажадав визнання 18 романів, написаних ним у співавторстві з Дюма, як його власних творів, але суд визнав, що його робота була не більше, ніж підготовчою.

Дюма назвав свій роман «Атос, Портос і Араміс», але видавцю ця назва не сподобалася, бо, на його думку, в читача могло скластися враження, що роман про стародавню Грецію. Він запропонував назву «Три мушкетери», на що Дюма відповів: «Любий друже, я тим більше пристаю на вашу думку, назвати роман «Три мушкетери» з огляду на те, що їх чотири, назва буде абсурдом, а це обіцяє роману більший успіх»[5].

Як зазначено у передмові автора, Дюма спирався при написанні роману на «Мемуари д'Артаньяна», книгу Гатьєна де Куртіля, написану в 1700 році. Дюма позичив примірник цієї книги на вічне віддавання в публічній бібліотеці Марселя, про що зберігся запис у формулярі