Хазары кто они кипчаки или другие тюрки

Хаза́ры-тюркоязычный кочевой народ. Стал известен в Восточном Предкавказье (равнинный Дагестан) вскоре после гуннского нашествия.

Относительно происхождения хазар и их прародины высказаны следующие гипотезы:

Хазары являются потомками гуннского племени акацир, известного в Европе с V века (А. В. Гадло, О. Прицак).

Хазары имеют уйгурское происхождение, от центрально-азиатского народа ко-са, упомянутого в китайских источниках. (Д. Данлоп) (см. основную статью Уйгурская теория происхождения хазар).

Хазары являются потомками эфталитов, мигрировавших на Кавказ из Хорасана (Восточный Иран) (Д. Людвиг).

Хазары происходят от племенного союза, сформированного огурами, савирами и на завершающем этапе алтайскими тюрками (П. Голден, М. И. Артамонов, А. П. Новосельцев, Д. Немет).

Последняя точка зрения (в разных вариациях) занимает доминирующее положение в российской и украинской науке[5].

В средневековых генеалогических легендах хазары возводились к потомку Ноя Тогарме. В еврейской литературе они иногда признавались потомками колена Симеона.

Хазарский язык, судя по сохранившимся словам, принадлежал к тюркской языковой семье, предположительно, к её булгарской группе[6].

Объяснение:

вели́ке кня́зівство лито́вське, руське і жемайтійське  —  монархічна  держава  у  східній європі  середньовіччя  і  нового часу. існувала в  1236–1795. у час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної  литви,  білорусі, більшої частини  україни, крайньої західної частини  росії,  придністров'ї  молдови, невеликої частини східної  польщі  та невеликої частини східної  латвії.

одна з найбільших європейських держав пізнього  середньовіччя. уперше назва «литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. велике князівство литовське створене на землях    племен в  13-му столітті  на основі східно-ї за своїм етнічним походженням  язичницької  держави  міндовга. вклрж значно розширене територіально у  14-му столітті  за правління  гедиміна  та  його нащадків.

з  1385  перебувала в  унії  з  польським королівством.  1387  прийняла  християнство  (католицький обряд).  1569, за результатами  люблінської унії, об'єдналася із  короною польською  у  федеративну державу  річ посполита. до  1569  керувалася  спадковими монархами, що носили титул  великих князів литовських, руських і жемайтських; після 1569  —  виборними монархами, що мали подвійний титул  королів польських і великих князів литовських. столиця розташовувалася спочатку в новогрудку (новгороді)[5]  на колишніх  ятвязьких  землях, колонізованих руссю у xii столітті, а згодом у  вільні  (з  1323). на місцях   князями  і  шляхтою  різних  національностей. мала високий рівень  децентралізації  врядування.