7. Згадайте, про які звичаї та традиції козаків ідеться у повісті (2-3) А.Чайковського За сестрою»»
очень надо ​

Козаччина — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років — з середини XVI сг. і до останньої чверті XVIII сг. — козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання сформувалося з усіх станів в тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку хрисгиянську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарської агресією, а згодом, з кінця XVI сг., починаються козацьке селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії.

    Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос — думи та історичні пісні — зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим і українському народі, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі

    Козак — це національний герой, що представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. В основі своїй — він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статично­го західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боро­тися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.

Ели выжила...

Твір на тему: шевченко і сучасність напевне, в україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «кобзаря» тараса шевченка.  купити книги, збірники віршів та творів цієї видатної людини ми можемо в багатьох книжкових інтернет - магазинах. вашу увагу інтернет – гуртівня «книжкова хата», яка знайти твори улюбленого літературного кумира  творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов' у будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.  у чому ж феномен нашого великого митця? чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані великим кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?   син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант про ці факти з життя тараса григоровича ми знаємо давно. повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?   знаємо і те, що шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. маю на увазі зовнішність нашого поета. ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. змалечку знаємо, що то — «дідусь шевченко». а чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? тарас шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 (зараз не настільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо ми говоримо дещо про інше). так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. і незважаючи на все це, шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну україну.  саме завдяки своєму народному характеру твори великого кобзаря і сьогодні живуть серед нас. і сьогодні є напрочуд актуальними. думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо україна вже більше десятиліття є вільною країною? ! але я твердо повторю: твори тараса шевченка є актуальними і сьогодні.  згадаймо його славнозвісне: «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». не думайте, що поет постає тут «росіяноненависником», адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. і застерігає він тут тих дівчат, які довірливо ві першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. скажете, що жінка у xix і xxi столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину xix століття? не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.  а вічна тема материнської любові? невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?   у нашім раї на землі  нікого кращого немає,  як тая мати молодая  з своїм дитяточком малим —  читаємо у вірші т. шевченка. скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. і марія, наймичка, «слєпая» завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.  а тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.  нема на світі україни,  немає кращого дніпра,  а ви претеся на чужину  шукати кращого добра,  добра святого —  дорікає шевченко своїм землякам. а наші сучасники також нерідко шукають «кращого добра» по закордонах, при цьому україну по шматках. і до сьогодні не знають своїх коренів, і логоджуються з тим, що ми — «моголи або слов'яни» — байдуже, аби був прибуток. і тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:   доборолась україна  до самого краю.  гірше ляха свої діти  її розпинають.  а поема «кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. вона була написана у 1845 році, коли царська росія вела на кавказі загарбницьку війну. минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?   а поки що течуть ріки,  кривавії ріки!   війна в чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян! а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. і течуть, течуть криваві ріки в горах   чи переконалися ви в тому, що твори  тараса шевченка  органічно вписуються у сучасне життя? отож давайте частіше звертатися до «кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:   учітесь, читайте  і чужому научайтесь,  й свого не   а що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого кобзаря?