535. Аралас сандарды азайтындар: 3
- 2
2
5)
3
ти
8)
2)
4) 104-8
6)
2
8) 8
18​

Нещодавно здавалося, що все на свiтi так легко i просто. ось твiй дiм,твоя школа, твої друзi. у тебе немає жодної хвилини вiльної. поки що ти- дитя, тому й не замислюєшся над тим, чи радiсно, щасливо тобi жити усвiтi, повному тривог, сльоз, розчарувань. але час, як вiдомо, невпиннолине вперед, летить, як швидкий потяг у незвiдану далину. i ось ти вже дорослий. одразу ж з’являються звiдкись проблеми,невирiшенi питання, i все це змушує нервувати, непокоїтись, тривожитись.ти стаєш неурiвноваженим, а, часом, навiть, злим. це природно, бо тивступаєш у зовсiм новий для тебе свiт, свiт дорослих. чомусь одразузакiнчується безтурботне, радiсне дитяче життя… i ти починаєшрозумiти, що воно вже не повернеться. нiколи… тобi здається, що разом iз дитинством вiдiйшло у вiчне минуле i щастя. iтобi хотiлось би зупинити тi прекраснi хвилини, хотiлось би, щоб вонитривали вiчно, щоб повернулось щасливе дитинство, а ти лишався назавждищасливим дитям. але, на жаль, ця сторiнка твого життя вже перегорнута,i, як би ти не кричав, бажаючи зупинити ту щасливу мить, тебе нiхто непочує, а слова твої назавжди лишаться беззвучними нотами, якi розтанутьу всесвiтi, не почутi нiким i нiчим. поступово ти починаєш вiдчувати вiдчай, ти думаєш, що твоє щастя нiколине прийде до тебе. ти звикаєш до цiєї думки i тодi… перетворюєшся налюдину, яка вже нiчого не чекає вiд життя i не вiрить, що все ж є воно,щастя. i тодi… мре, вiддавши душу дияволовi. хлопець погодився, бо вважав, що це йогоостаннiй порятунок. але ж не знав вiн, як помилявся. юнак уже так звикдо свого безрадiсного i безбарвного життя, що зовсiм забув, що означає -бути щасливим. i прожив вiн усе своє життя, так i не побачивши i невiдчувши нiчого прекрасного. мабуть, не судилося його вустам вимовити: “щаслива мить, зупинись! ” ось така сумна легенда про людину, яка не вiрила у власнi сили i непроростила у своїй душi хоча б тендiтнi пагiнцi надiї на щастя. мабуть,не згадались йому лесинi слова: “без надiї таки сподiваюсь! ” юнак нiчогоне робив для того, щоб бути щасливим, його душа завмерла, лише iнколиспалахував вогник надiї на те, що вiн подивиться скоро, незабаром нагодинник i вимовить магiчнi слова, але був той вогник дуже слабким iбезвольним, що майже одразу згасав, перетворювався на попiл. чи можнабути таким? нi! адже з’явився ти на свiт, щоб жити, дiяти, творить; радiти i сумувати, з усмiшкою на вустах зустрiчати своє щастя. ти повинен вiрити у своє радiсне, тепле i сонцесяйне майбутнє. повиненборотися за нього, ти повинен вболiвати за своє щастя. так, типовинен… i неодмiнно воно, це жадане щастя, прийде до тебе. воно увiйде у твоюдушу тодi, коли ти цього i не чекаєш. воно розмалює твоє життя яскравимифарбами, вiд чого ти засяєш i полетиш на крилах щастя далеко-далеко,туди, де iснуватимеш тiльки ти i твiй казковий щасливий свiт. свiтщастя… звичайно, у кожного вiн свiй. хтось любить грошi, коштовнi речi,палаци-хороми; хтось любить зверхнiсть, любить бути головним, iншийчекає вiд життя тепла, сiмейного затишку. у всiх – своя щаслива мить.а у мене – дитинство, все ж дитинство, як же хороше почувалося менi там! ще донедавна здавалося, що все в життi так легко i просто…