Биография Леси Украинки​

Объяснение:

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач (1871-1913)  Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з до матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Збірки: «На крилах пісень» (1893) «Думи і мрії» (1899) «Відгуки» (1902)

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Ле́ся Украи́нка (настоящее имя Лари́са Петро́вна Ко́сач-Кви́тка, укр. Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) февраля 1871, Новоград-Волынский — 19 июля (1 августа) 1913, Сурами, Тифлисская губерния) — украинская поэтесса, писательница, переводчица.

Писала в самых разнообразных жанрах: поэзии, лирике, эпосе, драме, прозе, публицистике; работала в области фольклористики (220 народных мелодий записано с её голоса); активно участвовала в украинском национальном движении.

Известна благодаря своим сборникам стихов «На крыльях песен» (1893), «Думы и мечты» (1899), «Отзывы» (1902), поэм «Старая сказка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Боярыня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лесная песня» (1911) и другие.

По результатам опросов современные украинцы называют её одним из самых выдающихся соотечественников, наряду с Тарасом Шевченко и Богданом Хмельницким

Отец, Ко́сач Пётр Антонович (1841—1909) — из дворян Черниговской губернии; юрист, общественный деятель, чиновник. Начал служебную карьеру с чина коллежского секретаря; в 1901 году произведён «за отличия» в действительные статские советники. В 1897 году — предводитель дворянства Ковельского уезда. Помещик. Очень любил литературу и живопись. В доме Косачей часто собирались писатели, художники и музыканты, устраивались вечера и домашние концерты.

Мать, Драгома́нова-Ко́сач Ольга Петровна, — из мелкопоместных дворян Полтавской губернии; украинская писательница, этнограф, публицист (псевдоним — Оле́на Пчи́лка или Елена Пчёлка (укр. Оле́на Пчíлка)). Была активной участницей женского движения, издавала альманах «Первый венок».

Умерла Леся Украинка 19 июля (1 августа) 1913 года в Сурами (недалеко от Боржоми, Грузия) в возрасте 42 лет. Похоронена на Байковом кладбище в Киеве (надгробный памятник — бронза, гранит; скульптор Г. Л. Петрашевич; установлен в 1939 году). Памятник считается «памятником истории национального значения», и не раз подвергался воровству бронзовых элементов с памятника: 1 августа 2010 года, 24 апреля 2017 года, 25 февраля 2018 года

Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.). Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного.
Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності.
Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи.
Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо.
Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості.
Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.