8 - як реагують на загибельСибіл Вейн лорд Генрі і Безіл Холуорд?
9 - до порад кого із них дослуховується Доріан Грей?
10 - яку книгу подарував Доріану лорд Генрі?
11 - за що Доріан вбив Безіла Холуорда?
12 - як змінився після цього портрет?
13 - хто такий Алан Кемпбел?

сол ответ

Объяснение:

Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне ставлення до мистецтва, прекрасного. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше розтроюються в образах Доріана Грея, Лорда Генрі, Безіла Холлуарда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті.

Кожен із образів стає повною реалізацією основної ідеї. Лорд Генрі, естет у всьому, сповідує філософію гедонізму, філософію насолоди життям, яка була властива давнім грекам. Людина має жити повнокровним життям, а не бути аскетом. Звідси його постулат про те, що людина має все випробувати в житті, відчути і зрозуміти з власного досвіду. Але парадокс: Лорд Генрі не діє сам, а лише розповсюджує теорії і споглядає збоку, як вони діють на людей. На протязі всього роману він залишається пасивним гачем. Лорд Генрі відчуває емоції і насолоду від того, як його ідеї впливають на людей і до яких наслідків приводять. Доріан Грей для нього лише експериментальна лабораторія, його дійовий двійник, що приводить в рух всі наміри. Тобто два персонажі поєднані між собою, як форма і зміст. Великого значення Лорд Генрі надає красі, розуміючи її як засіб влади над іншими.

Образ Доріана Грея в романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурщик знаходиться під впливом ідей Лорда Генрі, але робить спроби їм протистояти. Переломним моментом у розвитку образу є смерть Сібілли Вейн, яка, на думку Доріана Грея, єдина могла протистояти спокусливим розмовам лорда. Після її смерті Доріан Грей стає свідомим провідником ідеї лорда Генрі, реалізацією його філософії. Він розповсюджує ці ідеї на оточуючих, отруюючи певну частину молоді, та на його боці вагомий доказ - його краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний б життя, йому довіряють, тому що лице його чисте і спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск. Отруюючи ідеями лорда Генрі оточуючих, Доріан Грей калічить життя багатьом.

Цікаво піднімається в романі проблема митця і його творіння. За висловом художника Безіла Холлуорда, в історії людства є тільки два важливих моменти. Перший - це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий - поява в ньому нового образу. Безіл Холлуорд створив портрет свого друга Доріана Грея, довершений витвір мистецтва. З цього часу портрет і натурщик стануть нероздільними.

Спочатку Доріан Грей не помічає своєї краси, потім з’являється лорд Генрі. В його словах - гімн молодості і красі і застереження, що вона пройде. Коли Доріан дивиться на свій закінчений портрет, в ньому прокидається заздрість до порірета (тобто до самого зображення), адже його краса безсмертна, і він висловлює думку, щоб старів не він, а його портрет. Думка Доріана матеріалізується . Відбувається поділ на форму і зміст. Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишається прекрасним і однаковим, як портрет. Всі порухи душі героя, всі таємничі думки і бридкі бажання, всі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Він прагне заховати портрет, змінити його, але сам від себе не сховаєшся. Отже портрет і натурщик міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан лише формою, оболонкою. Цікаве це співвідношений і серед інших героїв роману.

Для Лорда Генрі його душею, суттю, втіленням ідей стає Доріан Грей, а сам він залишається лише формою, зовнішньою оболонкою, для Доріана Грея його справжнє «я» втілене в його портреті, а сам він лише олюднене зображення. З іншого боку, для Безіла Холлуорда портрет стає і змістом, і формою, чому що в нього втілюється його заповітна мрія. В Сібіллі Доріан Грей кохає тільки зовнішнє, форму (створені нею образи різних героїнь) і не помічає внутрішнього справжнього, самої Сібілли. Персонажі ніби діляться на два табори: люди, що створюють мистецтво («художники») - Сібілла Вейн, Безіл Холлуорд; і люди, що сприймають, розмірковують про мистецтво («критики») - лорд Генрі; Доріан Грей. Художник, на думку автора, це той, хто створює прекрасне. Критик це той, хто здатен в новій формі чи за до нових засобів передати своє враження від прекрасного. Можливо тому «художники» дружбу, кохання цінять вище за мистецтво, а «критики» не здатні зазирнути далі оболонки, відкидають справжні почуття і задовольняються побаченими, театральними.

Саченение тебе никто не напишет, а вот сочинение может быть.  хлестаков — центральная фигура комедии гоголя «ревизор». герой этот — один из самых характерных в творчестве писателя. ему появилось даже слово хлестаковщина, которое обозначает явление, порождённое российским бюрократическим строем.чтобы понять, что такое хлестаковщина, нужно поближе познакомиться с героем. хлестаков — это молодой человек, любитель погулять, промотавший деньги и поэтому постоянно в них . по воле случая он оказался в уездном городе, где его приняли за ревизора. когда местные чиновники наперебой пытаются хлестакову предложить деньги, он удивлён. но, поняв, в чём дело, решает повернуть ситуацию в свою пользу. с лжи эта «фитюлька» выдаёт себя за «значительное» лицо, заставляет трепетать всех чиновников. а в конце пьесы спокойно удаляется, оставив в дураках всех чиновников вместе с городничим.но ведь он не одинок в своей лжи. «всякий хоть на минутку… делался или делается хлестаковым». это прослеживается в каждом герое пьесы.городничий мечтает о ряпушке и корюшке, которых он будет есть в париже. как это похоже на суп, прибывший из парижа для хлестакова. а вспомните монолог городничего о том, как ему везде на станциях лошадей, а «все : все эти титулярные… » а он обедает где-то у губернатора. и вдруг этот монолог прерывается много говорящим «… а там — стой, городничий! » не напоминает это вам монолог завравшегося хлестакова? «а любопытно взглянуть ко мне в переднюю… графы и князья. » и вдруг: «как взбежишь по лестнице к себе на четвёртый этаж… » посмотрят на себя настоящих и хлестаков, и городничий — и давай сочинять опять.а монолог слуги хлестакова осипа — ещё один вариант вранья. прислушаемся к его словам: «… житьё в петербурге лучше всего. жизнь тонкая: театры, собаки тебе танцуют. » на улице осипу кричат: «почтенный! » ох, как это напоминает хлестаковское: «вон, говорят, иван александрович идёт! » осип стал в чём-то в душе похожим на своего хозяина. в каждом, кто соприкасается с иваном александровичем, появляется что-то «хлестаковское». и поэтому так символично звучат слова зарвавшегося героя: «я сам себя знаю. я везде, везде. »«всякий хоть на минуту… делался или делается хлестаковым». хлестаковщина растлевает неотвратимо каждого. это порождение российского общества, в котором царили жадность, ложь, лицемерие, трусость, чинопочитание. талант гоголя раскрыл нам сущность этого явления. это ложь, фразёрство, себялюбие, инфантилизм, желание пустить пыль в глаза. это и манерность, и простодушный эгоизм. и опасно это явление тем, что может скрываться под достаточно привлекательной личиной.