твір роздум на тему ідеали античної людини​

Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.

Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!»

Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати

на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс», гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.

Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...

"наталка полтавка" — "світла незаймана квітка народної поезії". написана п'єса майже 180 років тому, але й досі чарує нас своєю красою. максим рильський сказав, що "таємниця живучості "наталки полтавки" в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди". і я відчула цю сердечність і чистоту, сяйво людської душі, відданість великому коханню в образі наталки. це моя улюблена героїня п'єси. наталка — проста українська дівчина. всі характеризують її як добру, розумну, дотепну. "золото — не ді" " трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить", — так сказав про наталку сільській виборний. у селі всі матері ставлять своїм дочкам за взірець наталку. про себе наталка співає: не багата я і проста, но чесного роду, не стижуся прясти, шити і носити воду. мені наталка своєю глибокою вірністю у коханні. чотири роки не має вона від милого жодної звісточки, але продовжує його кохати, чекати. чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого петра: петре! петре! де ти я тебе любила і тепер вернися ж до мого до наталки постійно сватаються і волосний писар, і дяк, і підканцелярист, і "многії другії". але вона "многим женихам піднесла печеного гарбуза". мати горпина терпилиха не схвалює цього. щастя мати і дочка розуміють по-різному. терпилиха не спроможна терпіти злиднів, на її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності. сватався до наталки і багатий возний. розумна, з почуттям власної гідності, наталка відповідає: гріх вам над бідною дівкою глумитися! моє багатство єсть моє добре ім'я. наталка хоче жити за велінням серця: "серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає". мати постійно плаче, дорікає наталці. і наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. вона і досі любить петра, але каже ненці: "я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести". як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. це драма серця полтавки. наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то "така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою". для наталки сім'я — це єднання двох сердець: "жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і один одному". наталку полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини петро. смілива, рішуча дівчина каже: "не треба лиш грошей твоїх. вони мені не . но бідою нашою не потішаться вороги наші і моїй жизні конець " возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у петра з наталкою і він відступився: "я одказуюсь од наталки і уступаю петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". з'єдналися два люблячих серця. терпилиха благословила молодят на подружнє життя. одна з виконавиць ролі наталки сказала: "наталка котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління " я згодна з цим висловом. наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.