Знайти метафори порівняння та епітети : Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче роз- патланих, обвислих хмарі струшують на землю бентежні звуки далекие
дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюся
до їхнього маяння, прислухаюся до їхнього співу, і мені теж хочеться
полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і сму-
ток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням
Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, ростей міниться весь світ
і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що ніку-
ди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава
діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що про-
билася з-під снігу.
І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє
лебедів. Але я не хочу, щоб вони відлітали від нас. От коли б
дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над
нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би
таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає
кружляти видіння казки, і нерозгадані дороги, дрімучі праліси й ті гу-
си-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця. Казка
вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля й вода,
птиця в небі й саме небо... (...)
якимсь​

Примерно както так: пискарев встречает прекрасную незнакомку и, пораженный ее “небесной красотой”, провожает ее, следуя за ней на почтительном расстоянии, до ее дома. вначале он уверен, что она богатая, благородная . он одновременно и страшится ее и стремится к ней приблизиться. пискареву кажется: “ прелестное существо.. слетело с неба прямо на невский проспект и, верно, улетит неизвестно куда”; он с тревогой думает: “ утерять это божество и не узнать даже той святыни, где оно опустилось гостить! ” и вдруг это “божество” оборачивается в свою противоположность — “эта красавица мира, венец творения, обратилась в какое-то странное, двусмысленное существо”; “красота, тронутая тлетворным дыханием разврата”. проявляется резкий контраст между миром мечты, идеала — красотой — и реальностью. после роковой встречи жизнь пискарева как бы опрокидывается: для него настолько невыносима действительность с ее отвратительной правдой, что он предпочитает ей состояние сна. для него “жизнь есть сон”. только в сновидениях он обретает утерянный покой и счастье, гармонию жизни. реальность становится для него кошмарным сном. он губит свое тело опиумом, но оберегает свою ранимую, чистую душу от грязи окружающего мира. герой гоголя бегством в опиумные видения разрушает себя, не может обрести покой и гармонию полностью, ему приходится все-таки возвращаться в реальность, а делать это с каждым разом тяжелее. это — путь гибели.