Із чим був пов'язаний розвиток театрального мистецтва в епоху відродження

розвиток інших мистецтв, мали вплив на театр (живопис, архітектура, література та ін). Антична спадщина.

¯\(◉‿◉)/¯

Объяснение:

Відродження - якісно новий етап в історії західноєвропейської культури. Суть його - перехід від епохи середньовічного бачення світу до культури Нового часу. Перехід цей відбувався у всіх областях світогляду та світовідчуття людини - в науці, релігії, мистецтві. Театр-це мистецтво уявлення драматичних творів на сцені. Розвиток театру відбувся пізніше розквіту інших мистецтв. Драматургія тому могла використовувати багато чого з того, що було створено літературою Ренесансу, а театр - досягнення живопису.

Найяскравіше цей «культурний переворот» виявився в зміні цілей в творчої діяльності. Нові методи набуття наукових знань і освіти, нова образотворча система в живописі, нові жанри в театрі, нові форми соціальної поведінки.

1.ТЕАТР ВІДРОДЖЕННЯ - європейський театр в історичну епоху пізнього середньовіччя (16-17 ст.). Це був час формування нового соціального ладу, заміни феодальної суспільної формації на капіталістичну. Епоха Відродження ознаменувалася не тільки формуванням нового гуманістичного світогляду, але і багатьма великими відкриттями і винаходами, а також - бурхливим сплеском розвитку культури і практично всіх видів мистецтва. Твір театрального мистецтва - спектакль - створюється на основі драматичних або музично-сценічних творів відповідно до задуму режисера (в балеті - балетмейстера і диригента, в опері, опереті - режисера і диригента) і під його керівництвом спільними зусиллями акторів, а також художника здійснюється дана задумка.

Цілісний підхід до мистецтва - характерна риса Відродження. Художнє освоєння дійсності йшло в міцному союзі архітектурних і мальовничих форм. Саме тому мистецтво Відродження являє собою стильову єдність.

Прийнята в сучасній науці періодизація єгипетської історії має корені в далекій давнині. Її основа була запропонована в двотомній "Історії Єгипту", написаній грецькою мовою єгипетським жрецем Манефоном, що жив незабаром після епохи Олександра Македонського. Сам твір не дійшов до нас, збереглися тільки уривки, але загальний підхід відновлюється і по них. Він розбив цю історію на три великих періоди - Древнє, Середнє і Нове царства, вважаючи кожне з них часом правління десяти династій.

Про епоху Древнього царства існує дуже мало джерел. Тому про деякі моменти в політичній історії тогочасного Єгипту можемо тільки здогадуватись. Найбільш висвітленим в літературі питанням є історія створення пірамід.

Щож стосується епохи Нового царства, що висвітлювалась найбільшим числом давньоєгипетських пам'ятників, збігається з правлінням трьох манефоновських династій - XVIII, XIX і XX (з XVI по XI ст. до н. е.).

Уже на її початку відбулися значні зрушення у всіх галузях єгипетського господарства. З XVIII династії повсюдно відзначається широке застосування бронзи поряд із триваючим використанням знарядь праці з чистої міді, каменю і дерева. Після винаходу мехів у металургії було покінчено з важкою і небезпечною працею - роздуванням горну легенями через довгі трубки; з'являється більш зручний і продуктивний ткацький верстат; удосконалений плуг з ручкою, який остаточно витісняє старий, відомий із глибокої стародавності.

Використання водопідйомних споруджень - шадуфів, які нагадують усім відомі криничні "журавлі", не могло не привести до різкого збільшення продуктивності праці в садівництві й городництві, де до цього застосовувався тільки малопродуктивний ручний полив. Інтенсивно розвивається нова для країни галузь ремісничого виробництва - склоробство. Саме від епохи Нового царства дійшли до нас різноманітні сосуди численні дрібні вироби з непрозорого кольорового скла. Поява його свідчить про успіхи прикладної хімії, що домоглася також особливо відчутних досягнень в області муміфікації - недарма так добре збереглися мумії більшості фараонів Нового царства, які були у смутні часи пізньої єгипетської історії заховані від грабіжників у затишній схованці біля фиванського некрополя і виявлені тільки в самому кінці XIX ст. н. е.

Вся економіка епохи Нового царства найтіснішим образом зв'язана з завойовницькою політикою фараонів XVIII-XIX династій, з пограбуванням захоплених територій і країн: досить сказати, що не синайські рудники тепер є основними постачальниками міді в Єгипет - вона у величезній кількості ввозиться з Палестини і Сирії, прибуває у вигляді дарунків з Кіпру; золото, так марнотратно споживане єгипетським двором і храмами, служить основним видом данини скореної Ефіопії, а також надходить у Єгипет і з завойованих країн Передньої Азії; звідти ж і, можливо, шляхом обміну з Малої Азії - із країни хетів - одержують єгиптяни срібло.

Будівельний ліс як і раніше рубають у горах Лівану і частково в Нубії. Шлють могутнім царям Єгипту дарунки і незалежні правителі Нижньої Месопотамії. Міцніють зв'язки з далеким Пунтом, сполучення з яким було полегшено спорудженням каналу, що з'єднує східний рукав Нілу з Червоним морем. Пунт для Єгипту - це як і раніше мирра і ладан, золото і рідкі породи дерев, екзотичні рослини і тварини. У великій кількості поставлялися в Єгипет награбовані під час війни чи отримані у виді постійної данини зерно, худоба, багато продовольчих припасів. Деякі культурні рослини, що не зустрічалися раніше в Єгипті, почали культивувати в ньому в епоху Нового царства.

Історія Раннього і Древнього царства

Погляд на дві перші династії як на особливий період в історії держави викликаний нестійкістю політичною ситуацією в той час, ситуацією, що характеризується напруженою боротьбою за владу і становленням централізованого державного апарату. Остаточне перетворення Єгипту в цілісну державу відбувається лише до кінця другої династії, тобто до початку Древнього царства.

По Манефону, царем, що вперше об'єднав Єгипет під своєю владою, є правитель Верхнього Єгипту Менеє (Міна). Це не зовсім вірно. Ймовірно, Менеє був не першим верхньоєгипетським правителем, що прагнув до панування над Нижнім Єгиптом і, що домігся на цьому шляху визначених результатів. Швидше за все, з його ім'ям зв'язаний лише початок літописної традиції.