Опис зовнішності головних героїв у творі "Захар Беркут"​

Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Захар Беркут – лідер громади на всій Тухольщині. Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору. А така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. Але Захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов’язкам. Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення.

Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати. Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи.

Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.

Хани Пета і Бурунда — історичні постаті.

Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який не скорився дикій силі завойовників.

Любов — це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людини. почуття любові — це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. без любові ніколи не буде життя на землі. це почуття святе, перед ним ніхто не встоїть. кохання — це чисте і світле почуття людини. якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива. кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників. пригадаймо сонети петрар-ки, шекспіра, лірику пушкіна, неповторне «зів’яле листя» франка, поезію рильського, сосюри, павличка. сяйво любові розлилося широко по його творах. він змальовує любов до україни, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі. у нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудес-нішого її вияву — мови. в творах павличка також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім хліборобської. кохання молодої людини — героя віршів — чисте і справжнє. воно переповнене прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим почуттям. прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. одним з таких творів є сонет «о рідне слово, хто без тебе я? » поет каже, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку суспільства. павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні. сонет «о рідне слово, хто без тебе я? » починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: «осміяний людьми кретин — стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я».