1. Лірична героїня з поезії «Давня весна» дорікає весні, тому що вона А завдає їй болю та страждань
Б примушує працювати на землі
В забула про неї
Гнавіює неприємні спогади

Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").

Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.

Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.

Поет зима - аукает, мохнатый лес баюкает                                 стозвоном сосняка. кругом с тоской глубокою плывут в страну далекую                                 седые облака. а по двору метелица ковром шелковым стелется,                                 но больно холодна. воробышки игривые, как детки сиротливые,                                 прижались у окна. озябли пташки малые, голодные, усталые,                                 и жмутся поплотней. а вьюга с ревом бешеным стучит по ставням свешенным                                 и злится все сильней. и дремлют пташки нежные под эти вихри снежные                               у мерзлого окна. и снится им прекрасная, в улыбках солнца ясная                               красавица весна.